Що завжди тягне в глибину —
Слова, що я тебе люблю.
Чи може правда, чи черговий жарт,
Не розумієш сам, надієшся на фарт.
Якщо це так-то ти найщасливіший на землі,
Ти забуваєш все, чекаєш лиш її.
Бажаєш бачити її щодня,
І вже плануєш як у вас буде сім’я,
Малюєш ці картини в мріях,
Але якщо це ні-то ти живеш в марних надіях.
Говорить ті слова, що попадають в душу:
,, Я зрадила, пробач …тебе кохати я не мушу,,
І всі твої думки про щастя, про сім’ю, про вас…
Летять як птиці в вирій, але вже в останій раз.
Ти відчуваєш, наче ти помер.
Ти марив світлом, а тепер пітьмою все затер.
І обіцяєш ти, що це в останній раз,
Але для серця розум не указ.
Ти помираєш, знову оживаєш,
І знову ту саму надію ти втрачаєш.
Але коли від серця вже нічого не лишилось,
І ти живеш у тьмі, бо так тобі судилось,
Приходить промінь сонця, як у солодких снах,
І дивиться на тебе, як на щастя, але не в її руках
А ти закритий власними думками,
Не знаєш, що чекати щастя чи підстави…
Повірити не хочеш, страждати ж надоїло,
І ти руйнуєш і свою, і її мрію,
Про те бажане щире щастя, що ти так хотів.
І ти до смерті будеш сам, бо так нічого і не зрозумів…
Комментарии 0