Людмила Яцура. «Свічка в моєму вікні»

Ноябрь 25, 2017
Автор: Людмила Яцура

***

Завжди роботящі руки були

Жінок-українок… побілена хата,

Хрещаті й мережані ще рушники,

Садку і городу врожай багатий…

І мальв із трояндами мова тиха,

Коли йшла селом череда,

Жили… і ніщо не віяло лиха,

Хто знав, що села торкнеться біда.

Був глечик завжди молока теплий, повний,

Цілющий ще сонячний мед

І хліб на столі, з печі вийнятий щойно,

Від цього ніхто б не помер.

А доля, як пісня, глибока, тужлива,

Як берег далекого краю ріки,

Земля зігрівала, щедро ростила…

чому ж бо були голодні роки?

Чи час був, можливо, неврожаю

Слід шрамом на серці проліг,

Торкнулося горе рідного краю,

Торкнулося рідних моїх.

Замучені очі на все споглядали

І жити кожен хотів,

Їх висівки, кінський щавель рятували

І юшка із зловлених ховрахів.

Не пусто на цвинтарі, де правду діти,

Валив із ніг голоду мор.

Маленькі гробки – заховані діти…

Це часу біль, злочин, ганебний торг.

Шумить і голосить отам яворина,

Розбитих душ – зажурливий стон,

А ще проросла колюча шипшина,

Де вічний і вічний сон.

В народу є пам’ять, вона непогасна,

Як зірка в туманному тлі…

Коротка дорога та світла і ясна,

Як крихітна свічка в моєму вікні.

Комментарии 0

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.