***
Під вербою, у кропиві
прямо перед ночі
вітер лютий, дощ осінній
зненацька заскочив.
Верба чути, що людина,
тіло гне, здригає,
посрібляні кігті гнуті
з пальців обтинає.
По щоці ломачка плеще,
вуха кут шкребе.
Та у вухо патіфоном
відчайдуш гуде,
як Бетховен,
жовтень.
трам-пам-пам урарам