Аутентика як джерело натхнення.

Июнь 24, 2017
Автор: Дарія Златьєва

Один з наших щедрих спонсорів для поєтів – кераміст Мітяй Носко відповідає на питання Дарії Златьєвої та відкриває невелички таємниці своеї майстерності для читачів BreakFast 

Це робота, або все ж таки лише хобі? Отже, насамперед, ти створюєш кухлі та горщики для задоволення, або маєш на думці, що насамперед будуть купувати? В тебе на сайті вказано, що термін виконання від 14 діб до 25 років, це натхнення диктує терміни?

Це те, що для мене ідеал в цьому плані: робота, яка приносить задоволення і дає мені грошей. Коли я створюю якийсь виріб, я, насамперед, насолоджуюсь процесом, а вже потім, коли вона вже завершена, думаю, за скіки грошей її віддам…навіть коли роблю на замовлення роботи, можу трохи захопитися і зробити не то, що замовляли, а як мені сподобалось,тому і термін виготовлення такий

19023487_1588949414451679_4710476857839051406_o

 

Складно повторити якусь роботу, коли замовляють?

Деякі складно, деякі взагалі неможливо, бо там не від мене колір залежить, а від того в якому настрої пічка і глина з глазурями. Таких що 100%ово, мабуть, не було ніколи, завше і розмір трохи відрізняється і колір, хоча я в принципі і не стараюся робити однакових…я ж не завод і витвір в принципі має бути індивідуальний з якимись відмінностями від інших)

Мітяю, твої роботи відрізняються від інших не стільки просто використанням сміливих кольорів, а якимось майстерним їх змішуванням та обробкою у процесі покриття емалями. Зроби маленький екскурс у цей процес, для тих, хто починає думати про глину та процес створення, тільки узявши горнятко з напоєм до рук?

 

Горнятко пройшло дуже довгий і складний процес) спочатку це був просто кувелдик глини, з якого викрутилось горнятко, росписалося його всякими символами або малюнками, висушилося, випалилося, розмалювалося в кольорі ангобами і глазурями, які були до цього намішані шляхом проб, випадковостей і іноді порадами більш сурйозних гуру і сенсеїв, після цього знову випалюється вже до температури 1080 С, після цього всього горнятко нарешті вилазить із пічки готове до пошуку свого власника). Я це все описав у 20 словах і за хвилину, а насправді весь процес тягнеться більш ніж два тижні…

Де берешь натхнення, адже малюнки на твоїх горщиках дуже різні — від геометричних настроїв до народних мотивів, дуже цікаво обіграних? Багато художньо обіграних хрестиків — який зміст вкладаєш у них?

Натхнення беру у всьому: у тому, що навколо, у книгах, в інтернеті шось побачу, шось прочитаю, шось захопить. Потім це в голові перемішується, бродить і видає шось…І крім цього я люблю архаїку, стародавні мотиви, народні. Якщо я правильно зрозумів, про «хрестики» то ти маєш на увазі сварги, коловрати ту символіку я не видумую, бо її до мене наші предки ще купу тисяч років тому видумали, а я їх просто шукаю в різних літературах, вибираю, то що мені припало до душі і потім використовую в орнаментах на черепках).

 

Чия творчість на тебе більш вплинула?

Чиясь конкретно не скажу, бо воно якось бралось звідусіль потрошку, трохи в інституті, трохи у людей, з якими починав працювати у Донецьку (Фісун Геннадій)і працював пізніше вже в Києві (Константин Мельник). Можна сказати, це типу симбіоз знань, які я взяв у людей з якими я працював плюс то шо я додав від себе, ото і вийшло таке, що я зараз творю.

 

 

 

Наукові знання про правильність форм і кольорів, отримані в учбових закладах якось скорегували твою творчість? Чи можливо створити добрий виріб без сидіння на учнівській лаві?

Звичайно скорегували, не перевилися ще люди у вузах, які можуть дати тобі знання! (якщо ти цього, звичайно, захочеш).


Учнівська лава треба, у вузі вона, чи у якогось майстра. Все одно і там можна, і там багато чого взяти, головне щоб бажання і натхнення було.
Хоча вуз – це все таки потрібна штука. Не скільки із-за пар і предметів, скільки із-за оточення, в якому ти крутишся, знаходиш зв’язки в своїй сфері.

 Ти багато вчишся тому що — …?

…тому що я багато вчусь. Це якщо ти по 11 років у вузах. Ну, скажемо так, ми вчимося, навіть не розуміючи це, це як факт – ти шось робиш, робиш з цього висновки, аналізуєш, придумуєш на основі цього шось ще тощо…без навчання як такого в принципі не цікаво та і, гадаю, неможливо.

 

Взагалі, коли творчість вилилася у роботу з глиною, адже розвідка донесла, що перше творче навчання пов’язано з суто загальним живописом — рекламою в архітектурному просторі?

 

Перше моє навчання пов’язане взагалі то з музикою, власне барабанами; потім з поїздами в Інституті Залізничного Транспорту цілих два роки, а потім аж я зрозумів, що моє — то шось більш творче, кинув паравози і пішов в Художнє Училище… «реклама в архітектурному просторі» це була така собі експериментальна спеціальність (після нас яку, здається, закрили) назва у неї не зовсім підходила для суті самої спеціальності, але тій спеціальності я вдячний, тому що там ми вивчали дизайн екстер’єру, інтер’єру, живопис, батік, кераміку, розпис тощо, і у мене була змога вибрати, до чого мене більш тягне. Я диплом, здається, єдиний (і вродє останній в тому училищі) робив з глини. Ну, і, зрозумів, що то моє і без цього вже жити не зможу.

 

З барабанами, це, напевно, у Донецькому музичному училищі? 

Ні, то Кульок – КультПросвєтУчилище. Я туди після 9го вирішив вступити, вступив на бюджет, провчився 1 день, зрозумів, що якщо закінчу кульок, то буду просто тупим барабанщиком, забрав документи і повернувся в школу…

І не жалкую — навіть в творчих професіях треба, щоб мозок був резиновий і гнучкий від всяких вищих математик, теорій магнітних кіл і всяких таких штук, а в творчих училищах тебе вчать здебільшого тільки твоєму профільному предмету, забиваючи на всякі точні і гуманітарні науки, продукуючи таким чином митців, які можуть тільки музицировать або творити, а у всьому іншому профан…ото таке

 

 В тебе дуже цікава сім’я. Ти обрав професію, яка існує з давніх давен, брат твій (я ж правильно зрозуміла – «Шпилясті Кобзарі» ? Грає у групі, яка теж має аутентичний характер та використовує в якості основного музичного інструмента – бандуру. Звідки ця любов до усього українського, аутентичного? Звідти ж, напевно, й іде звичка ходити босоніж?

 

Звідки то все, я в принципі, не знаю. думаю, найголовніший чинник того всього було рішення моїх батьків віддати мене (а згодом і брата) в першу, і на той час єдину в Донецьку, україномовну школу №65. Я думаю, ти чула про неї. Зараз вона звичайно вже зовсім не та, бо помінявся директор, викладачі тощо…ну і звичайно , самі батьки, які після 90-их змогли, на відміну від більшості, проаналізувати ту інформацію яка почала виходити нагору, і теж почали цікавитись всякою українською і національною тємою і одночасно вводили нас в цю тєму…ну а після першого приїзду в Київ, я поміняв повністю свій погляд на людей, на мову, на українське і зрозумів, що на сході дуже довго прийдеться чекати і багато напрягатись, щоб якось вирости, розігнатися в цьому напрямку і знайти те, що мені треба…

 

І я з’їхав до Києва, в якому вже був мій брат, а батьки вирішили не відставати…так ми свої коріння перенесли на Київщину. У брата схожа тєма і схожий шлях, який привів його до «Шпилястих кобзарів». А босий я…тому що босий.

 

Якось на хвестивалі зняв взуття і без нього було зручніше і приємніше. А коли після місяця катання без асфальту приїхав до Києва, то зрозумів, що вже звик настільки, що мені і асфальт ніпочьом, мені подобається відчувати землю, різну землю, землю в Криму, на Заході, в Карпатах, на сході, в Києві, особливо на Володимирській біля Золотих Воріт! Там якась енергетика трохи інша, сильніша (думаю із-за того, що на тому місці через Золоті Ворота за майже півтори тищі років стільки сто-тищ-мільйонів ніг пройшло, що капєц…

Де можна побачити твої роботи, на ярих виставках, ярмарках?

Роботи раніше здавав у купу магазинів, але потім зменшив тільки до спільнот у соцмережах і пару ярмарків на фестивалях, бо кераміка не зовсім ширпотрєбна, і в звичайних хендмейдових магазинах довго знаходила своїх покупців. Плюс там ще і націнка, яка ще збільшує ціну виробів.

Як на сьогоднішній день відчуває себе такий практикуючий митець. Вистачає прибутку годувати сім`ю?

Звичайно був період кризи, саме коли почались військові дії. Люди економили, потім був окупований Слов’янськ, з якої постачалася якісна глина для більшості українських керамістів. Потім поступово все нормалізувалось, бо люди звикають до життя поруч з таким «сусідом», розуміючи, що цей сусід в найближчі рокіи нікуди не дінеться.

 

 

Зараз ситуація трохи змінилася, покупець активізувався, його стало більше. І разом з тим, хендмейд майстрів стало набагато більше, в тому числі і з керамікою. Раніше на ярмарку було на десять один гончар, то зараз їх три) І це прекрасно! Бо люди шукають, міняються, і у конкурентному середовищі покращується якість, з’являється щось нове.

 

У фінансовому плані – не знаю) коли вистачає, коли не вистачає. Все залежить від ситуації і бажань. І тут вже не прибуток головне, а мета, задля якої це все робиш. Звичайно, треба весь час розвиватись, робити щось нове, шукати щось цікаве.

Де більше купують в нас чи за кордоном?

Поки в Україні більше купують — і офлайн, і через сторінку Керамічна кераміка від Мітяя , але хочеться завоювати закордонний ринок теж. Моя поличка на etsy — постійно поновлюється новими виробами для покупців закордоном.

 

А взагалі-то, щоб займатися керамікою, то мабуть треба мати специфічні засоби виробництва? Які були ваші інвестиції у власну справу, чи може хтось допоміг?

Звичайно, треба всілякі «специфічні засоби». Це і круг, і піч, і глина, поливи…ну і знання теж. Зараз це стало все доступніше — і матеріали, і печі, круги. Можна в Україні купити, можна за кордоном, а можна і самому зробити) Я щось сам збирав, щось довірився професіоналам і купував готове, все індивідуально.

             Але це все, якщо ви хочете саме цим жити. Бо якщо для вас це просто як хобі, то набагато простіше і зручніше ходити в якусь керамічну студію, яких у нас збільшилось в рази і це зараз не є проблемою.

18671725_1915568941989598_4440728503777318651_o

 

Комментарии 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

  • Ірина:

    Мітяй ще суперовіший, ніж здається на перший погляд. І брат, і вся їхня родина. Тут треба глибше копнути 🙂