Будівництво Запорізької ДніпроГЕС, як це було

Март 13, 2020
Автор: Ruslan Nintendo

 


Є припущення, що перший проект Дніпрогесу, підготовлений інженером Генріхом Графтио, в 1905 році виявився на столі імператора Миколи ІІ, але цар недооцінив перспективи гідроенергетики і на якийсь час про будівництво довелося забути.

По закінченню часу, відродилася ідея будувати греблю висотою 62 метра, під яку знадобилося затопити не тільки церкви і кладовища, але навіть селища і поля? Для будівництва ДніпроГЕС в Запоріжжі було затоплено 16000 гектарів земель, на яких було розташовано 56 населених пунктів. З них 14 були затоплені повністю, інші — частково. Всього «завдяки» ДніпроГЕС було знесено 4176 дворів.

 

Затоплений майданчик перед будівництвом ГЕС. 1926 р.

 

Зараз автори панегіриків, присвячених Дніпрогесу, захлинаючись від захвату, розповідають про те, що питання про будівництво Дніпрогесу вирішувалося на спеціально скликаному взимку 1927 року засіданні політбюро ВКП (б). Судячи з їхніх розповідей, сперечалися на цьому засіданні про одне — самим будувати Дніпрогес або залучити до цієї справи іноземні фірми. Дискусія тривала кілька годин, поки, нарешті, Сталін проникливо не звернувся до будівельників: «Яка ваша думка, товариші?» Після недовгих роздумів начальник будівництва Шатурской ГРЕС Олександр Вінтер відповів: «Потрібно будувати своїми силами». Вождь уважно подивився в очі Вінтеру і підвів підсумок обговорення: «Добре, будемо будувати самі». А що-ж ще він міг сказати?

 

Вибухова речовина в коробці з написом «Жива ікра».

 

Ведуться вибухові роботи.

 

Але, на момент розробки проекту Дніпрогесу досвіду будівництва таких великих гідротехнічних об’єктів ні в Європі, а тим більше в Радянському Союзі не було. Було прийнято рішення і за ним відправилися в Америку. Так відбулося знайомство творців запорізької гідроелектростанції з Х’ю Купером — майбутнім консультантом будівництва першої ГЕС на Дніпрі і першим іноземним громадянином, нагородженим орденом Трудового Червоного Прапора (цю ж нагороду отримали і ще 5 залучених ним до будівництва фахівців з США). Практичний досвід американського військового інженера, отриманий на будівництві гідроелектростанцій на Міссісіпі і Ніагарі, істотно допоміг при будівництві найбільшого об’єкта першої радянської п’ятирічки. Крім істотного внеску в технічне оснащення Дніпровської ГЕС, саме в США були побудовані під замовлення турбіни для майбутньої гідроелектростанції, американські фахівці запропонували передбачити в проекті можливість використання греблі для руху рейкового транспорту. Спочатку мова йшла про залізницю, але в кінцевому підсумку була побудована тільки гілка для руху трамвая, який ходив по греблі аж до війни.

 

Х’ю Купер біля ДніпроГЕС

 

У призначенні саме Купера головним консультантом Дніпробуду вирішальну роль зіграв безпосередньо Сталін, який віддав йому перевагу перед німецькою компанією Siemens AG з політичних міркувань. 

До речі, на засіданні політбюро йшлося про те: будувати три греблі або одну, затоплюючи величезну територію, на якій живуть близько 50 тисяч чоловік. Інженер Генріх Графтио відстоював свій проект, але Сталін віддав перевагу іншому, який передбачає зведення грандіозного Дніпрогесу. Автором цього проекту був учень Графтио — Іван Александров. Він був призначений головним інженером Дніпробуду, а очолив будівництво Олександр Вінтер.Чому ж Сталіну припав до душі саме Дніпрогес? Може бути, одна величезна гребля видавала більше електроенергії, ніж три маленьких? Якраз навпаки: проект Графтио обіцяв електроенергії на третину більше. Крім того, його здійснення було на третину дешевше і простіше. І до речі, судноплавство по Дніпру три греблі забезпечували б нітрохи не гірше, ніж одна. Мабуть, вождь керувався зовсім не економічними міркуваннями, а мав намір побудувати символ могутності і непорушності Країни Рад.

 

 

Початок будівництва

 

Каторжна робота людей на будівництві

 

Грандіозне будова обійшлося в суму близько 100 млн доларів. (Весь комплекс — разом з проммайданчиком і Соцмісто — в 400 млн доларів). Сума колосальна і сьогодні, а в ті роки, коли середня зарплата чорнороба становила близько 2 рублів, а кваліфікованого фахівця — менше 5, просто астрономічна. Про те, звідки, яким чином і з якими жахливими наслідками радянська держава здобувало гроші, щоб розплатитися за індустріалізацію, сьогодні відомо всім. Більшовики вдалися до масових поборів з селян: відбирали хліб, худобу, продовольство, робочих змушували перераховувати до фонду будівництва Дніпрогесу частина заробітку.

 

Hобочі та крани працюють пліч-о-пліч

 

На придбання турбін фірми «Ньюпорт Хьюз» пішли гроші, виручені від продажу за кордон не тільки художніх цінностей Ермітажу, а й зерна, в тому числі насіннєвого фонду. Внаслідок цього незабаром після будівництва Дніпрогесу в Україні і Поволжі вибухнув масовий голод. Ось такою ціною на півтора роки пізніше запланованого терміну і був побудований цей індустріальний гігант, який став візитною карткою соціалізму. Між іншим, ніде і ніколи не вказувалася колосальна вартість цього об’єкта — в нинішніх цінах близько $ 200 мільярдів. На ці гроші в той час можна було побудувати добру сотню теплових електростанцій, кожна з яких по потужності дорівнювала б Дніпрогесу.

 

Групове фото робітників

 

Що таке «Соцмісто» визначив в однойменній, написаної в 30-х роках минулого століття книзі, Микола Мілютін — архітектор і один з теоретиків радянського містобудування:

«Мільярди рублів, які ми витрачаємо на наше житлове і соціально-побутове будівництво, повинні служити справі впровадження нового побуту, тобто соціалістичної організації культурного та побутового обслуговування населення, що є передумовою до звільнення жінки від домашнього рабства».

На практиці ж «новий побут» передбачав ліквідацію домашнього господарства і сімейного укладу життя для можливості максимально використовувати в якості робочої сили на виробництві не тільки чоловіків, а й жінок.

 

Жінки за важкою фізичною працею

 

Втім, незважаючи на грандіозну пропагандистську кампанію, якою супроводжувалося будівництво Дніпрогесу і об’єктів житлової та промислової зон, плинність робочих кадрів на ДніпроГЕС була величезною — близько 300%. Тобто, як писалося в одному офіційному журналі, потрібно було наймати 5 робочих, щоб постійно мати одного. Масової рабсилою були зеки, а поряд з ними радянська влада нещадно використовувала в якості чорноробів тих же жінок і дівчат (часто зовсім юних), яких так завзято «намагалася» звільнити від рабської праці.Є свідчення, що на укладанні бетону працювали саме дівчата і жінки, які мали втоптувати його босими ногами. А щоб збільшувати вагу тих, хто втоптував, їм на плечі клали мішки з будматеріалами. Про техніку безпеки, втім, особливо не переймалися, робочі часто отримували травми і гинули, постійно траплялися аварії. Скільки будівельників Дніпробуду передчасно пішли з життя, ніхто не рахував.

 

Чоловіки і жінки за важкої працею

 

Так, неймовірними зусиллями, важкою працею і величезними жертвами за п’ять років Дніпрогес був побудований.

 

Красень ДніпроГЕС

 

Урочисте відкриття Дніпрогесу призначили на 1 жовтня 1932 року. Очікували на приїзд керівника держави Йосипа Сталіна. Однак він порадив об’єднати пуск об’єкта з днем ​​народження начальника будівництва — 10 жовтня.

 

Працюють перші турбіни. 1932 р.

 

Зі спогадів свідка, «два дні тривали банкети в ресторанах на правому і лівому березі. На столах — великий вибір страв, вина з підвалів Масандри. Демократія була повна: поруч із прославленим комбригом сидів рядовий колгоспник, з академіком чокався монтажник. У конторах відділів стояли столи з горілкою, м’ясом, хлібом. Будь-хто міг випити і закусити, скільки душа забажає! «

Відкриття Дніпровської ГЕС стало подією не тільки для СРСР, але і для світової громадськості. Американська газета «Нью-Йорк Івнінг Пост» писала про це так:

«Без сумніву, зведення Дніпровської станції є тріумфом техніки, яким могла б пишатися кожна країна».

Під час війни її підривали двічі.

Перший разу 18 серпня 1941 року близько восьмої вечора НКВДисти підірвали греблю Дніпрогесу в Запоріжжі. Внаслідок руйнування частини дамби довжиною 165 метрів 20-метрова водяна хвиля змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці і дійшла до міст Марганця та Нікополя, розташованих майже за 80 кілометрів вниз за течією Дніпра.

 

Наслідки вибуху. Фото з фюзеляжу літака

 

Наказ на руйнування Дніпрогесу віддав особисто Сталін, а вибухівку доставили літаками з Москви. Місцеве населення ніхто не попереджав про майбутній вибух. Кількість жертв трагедії складає за приблизними підрахунками 100 тисяч: 80 тисяч жителів Запоріжжя і його околиць, біженців з сусідніх регіонів і близько 20 тисяч радянських солдатів, які не встигли покинути місто.
Як згадував один з очевидців трагедії на острові Хортиця:

«Ніяк не зрозуміти …, що про майбутню спланованою диверсії і її можливі трагічні наслідки не попередили підрозділи радянських військ, які зосередилися в плавнях острова … Вода ринула з верхнього б’єфу крізь пролом в греблі, піднялася небаченої висоти і неізмеряемих сили хвилею. Частина тієї гігантської хвилі … обрушилася на плавні острова, на озброєних, але беззахисних перед стихією людей. Коли хвиля відійшла, на тополях і вербах, в’язах і дубах залишилися висіти в неприродних позах сотні (якщо не тисячі) захисників соціалістичної вітчизни … Відразу ж окупанти позганялі з селищ жінок і наказали зібрати тіла загиблих червоноармійців. А вони лежали на полях, на городах, висіли на деревах у плавнях ».

Акція пояснювалася наступом військ Третього Рейху. Хоча основні сили нацистів підійшли сюди тільки на початку жовтня. Радянська влада, щоб приховати свій черговий злочин, сформувала міф про те, що Дніпрогес зруйнували нацисти. Таку позицію відстоювали представники СРСР і на Нюрнберзькому процесі. Німці після того, як зайшли в Запоріжжі, відремонтували дамбу і відновили виробництво струму. Однак відступаючи в грудні 1943 року, намагалися підірвати ГЕС, заклавши вибухівку. Але групі саперів радянських військ вдалося вирізати кілька метрів кабелю, який вів до вибухового пристрою, тому пошкодження були не такими значними. Рішення про відновлення Дніпрогесу було прийнято на початку 1944 року. Вже 7 липня 1944 в зруйновану греблю був покладений перший кубометр бетону. Його знову місили ногами, причому на будівництві переважно працювали жінки. Робочий день тривав 12 — 15 годин. Вихідних не було.

 

Дівчата і жінки — укладальниці бетону.

 

За зміну бригада з 15 дівчат укладала до двохсот кубометрів бетону. Колишній бригадир Поліна Павлівна Шило згадувала:

«Ми як бетонщіцей отримували в день по 1 кг хліба. Це більше, ніж отримували, скажімо, підсобні робітники, але робота ж дуже важка була. А ще картки нам видавали, які ми отоварювали сухим пайком. Ні цукру, ні м’яса, звичайно, не було. На роботу ще привозили гаряче — якусь баланду. Ось і все харчування. Зарплату ще отримували, копійки якісь. Але купити на них нічого ми не могли».

Сьогодні середньорічне вироблення електроенергії Дніпровської ГЕС становить 4008 млн квт. м А гребля Дніпрогесу і після 85 років після пуску залишається однією з візитних карток Запоріжжя.

 

Інженер перевіряє роботу приладів

 

У квітні 2016го напис «ДніпроГЕС імені В.І.Леніна» була демонтована з дамби Дніпрогесу в рамках декомунізації, а влітку того ж року підприємство остаточно декоммунізовали.

 

Робочі проводять демонтаж радянської символіки.

 

Ось так ми отримали одне з найцікавіших споруд в Запоріжжі і Україні, але якою ціною? Нинішнє покоління має знати, як ця ГЕС була побудована, скільки доль було зламано, слолько жертв було принесено, біль і страждання через роздутий почуття власної важливості одне людини. Без сумніву це важлива частина історії, вона так-же вчить нас тому, яке життя нас чекає якщо ми будемо сліпо вірити одному «вождю» і забувати про те, що кожна людина особистість. ДніпроГЕС це — пам’ятник людям, міцним і сильним духом, які сліпо вірили в світле майбутнє.

В публікації частково використані матеріали з ресурсу misto.zp.ua

Комментарии 0

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.