З-за вирію, з-за вирію
До рідних озерець
Летять вони, ріднесенькі,
За покликом сердець
На батьківшину милую,
Що буде знов цвісти
За покликом, за покликом
Прийдешньої Весни
Нема у них неспокою,
Ні остраху нема.
Бо саме так – без сумніву
І настає Весна
На цих крилах натруджених
Приносять теплі дні
І ледь помітну рясочку
Пускають по воді
То де ж ті ваші вирії?
Де ж теплі береги?
Кулкочуть тілько голосно
З небесної дуги:
О тут бо наші вирії
І наші береги
Де крила наші виросли
Та п`ірям приросли
Сюди вертаймо серденьком
Сюди ж бо несемо
Тепло з-за того вирію
До вирію свого….
Марійка Ворос
Комментарии 0