Борис Олійник. «Пісня про матір»

Апрель 30, 2017
Автор: Break-Fast

 

Посіяла людям
        літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
        послала стежкам споришу,

Навчила дітей,
        як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко —
        і тихо пішла за межу.
— Куди ж це ви, мамо?! —
        сполохано кинулись діти.
— Куди ви, бабусю? —
        онуки біжать до воріт.
— Та я недалечко…
        де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти…
        А ви вже без мене ростіть.
— Та як же без вас ми?..
        Та що ви намислили, мамо?
— А хто нас, бабусю,
        у сон поведе по казках?
— А я вам лишаю
        всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
        і золото на колосках.
— Не треба нам райдуг,
        не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
        нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
        усю вашу вічну роботу, —
Лишайтесь, матусю.
        Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
        красива і сива, як доля,
Змахнула рукою — злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», —
        і стала замисленим полем,
На цілу планету,
        на всі покоління й віки.

 

Борис Олійник (23 жовтя 1935 — 30 квітні 2017)

Комментарии 0

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.