Тримай мене, вітре, тримай!
Тримай на руках над землею.
Не борсай, в ями не кидай…
Тримай, як той янгол лілею
між пучками ледве стиска
аби ані ніц не зім’яти,
коли на Зелені Свята
ховається в жмутиках м’яти.
Неси мене, вітре, неси!
Знеси, як те яйко на сіно.
Навзнак горілиць перекинь
й присип пелюстками жасмину.
Тягни мене, вітре, тягни!
Скидай вниз торбеги й бесаги.
До рук верховіть, до луни
від хвиль голосіння з наснаги.
Тримай мене цупко за карк,
за крижі й рамена, за п’яти!
Най принц крулевлівства Данмарк
вбирає машкару вар’ята
в керунку свавіль — норд-норд-вест —
безумств, божевілля й мари,
тамуючи в серці протест…
Тримай мене, вітре, держи!
Тягни, не кидай, волочи!
Лишати не смій при дорозі,
вітрилом зібганим товчи,
змарнілим від шкрябання прози.
Неси мене, вітре, в весни
пекучі, пахучі обійми –
повз пазур п’яної сосни,
що дрібко тремтить
солодійний.
Варел Лозовий
на ілюстраціях роботи художника Wang Yi Guang
Комментарии 0