Шукаючи для вас дещо особливе до свят, а саме до Різдва, серед інших чудових українських авторів, ми натрапили на особливого митця. Художник Олег Шупляк став відомим завдяки своїм багатовимірним картинам, які він сам називає – двозори. Це його авторська назва багатозмістовних картин-ілюзій.
Його витвір «Різдво» складно назвати саме тільки Різдвом, бо це майже іконописне зображення Ісуса Христа, але, як і зазначено вище, вміщує в собі увесь сюжет самої Віфлеемської події, що вміщується на обличчі Спасителя.
Різдво
Звичайно, захотілося взяти інтревю у цього співвітчизника, та бажання скоріше вспіти до свят, спонукало нас зробити тільки невеличкий нарис про автора.
Натомість, великою знахідкою стало інтерв’ю майстра, яке він зовсім недавно записав з Олею Сагаль, автором «Нової Тернопільскої газети». Тож ми наводимо вам цей матеріл просто так як він є.
Але попередньо скажимо, що народився Олег Ілліч в селі Біще, Бережанського району, Тернопільскої оласті, у 1967 році. Закінчив архітектурний «Львівської політехніки». У 1997—2001 рр. — вчитель образотворчого мистецтва в рідному селі. Від 2000 р. — викладач рисунку та живопису Бережанської дитячої художнього школи. З 2000 року член НСХУ, лауреат премії ім. Михайла Бойчука (2014), автор офіційного логотипу до 200-річчя народження Т. Шевченка.
Олег Шупляк та його «Гоген»
Працює в галузі станкового живопису у різних напрямках, але найулюбленішим є сюрреалізм. Але це не той класичний відвертий сюрреалізм, до якого звикли пересічні поціновувачі. Картини пана Олега – це скоріше ліричний, глибокозмістовний український романтизм, що нагадує українське поетичне кіно….
З 90-х років Олег Шупляк регулярно, майже щорічно, приймає участь у багатьох українських, та міжнародних виставках. 2015 — 2016 в нього була серія виставок у рамках проекту «Різвяний вернісаж» (Будапешт, Удіне, Барселона та інші).
Саме різдвяний настрій вплинув на добір робіт художника, які ми презентуємо вашій увазі. Тож читаймо…
Його творчість настільки багатогранна, різнобарвна та різножанрова, що не варто й намагатися вписати її у рамки слів… Його картини не піддаються намаганням умістити їх у загальноприйняті рамки. Вони ведуть у цілковито інший вимір, створюючи сплав із різних світів, змінюючи звичний порядок речей, дивують і шокують, притягують і заворожують, але найголовніше — змушують думати… «Двовзори» – саме так називає власні картини – оптичні ілюзії з подвійним, а то й потрійним змістом-дном їх творець Олег Шупляк. «Двовзори» — бо, аби їх розшифрувати-розгадати, варто глянути, як мінімум, двічі. Хоча яке там двічі? Їх можна розглядати безконечно…
Рідні домівки
«Дивує, коли на картину дивляться кілька секунд, — зазначає сам художник. — Книжку ж, скажімо, читають не один день, а на картину, вважають, достатньо побіжно кинутого погляду — невже вона така зрозуміла? Я пишу для того, щоб люди читали мої картини, і зашифровую в них речі, котрі не розкриваються з першого погляду… А глядач повинен включитися в роботу — не просто споглядати, а кожен день щось відкривати собі самому…»
Нашого земляка, бережанського художника Олега Шупляка знають не лише в Україні, а й далеко за її межами: його картини їздили у США, Італію та Іспанію, Англію, Польщу, Угорщину, Данію та Португалію…
Нещодавно Інтернет заряснів захопленими відгуками про його персональні виставки у Польщі, Іспанії та Португалії.
Для пана Олега цей рік видався не лише надзвичайно плідним, а й ювілейним: 23 вересня художник відсвяткував своє 50-річчя… Але наша з паном Олегом розмова не про цифри, а про мистецтво у собі і себе в мистецтві…
Дух Різдва
— Пане Олеже, кажуть, що треба бути талановитим, аби намалювати картину, і геніальним, аби її продати… Узагалі ж, мені здається, що нас донині не відпускає такий собі романтизований образ художника, котрий повинен бути бідним, і малювати свої шедеври чомусь обов’язково на старенькому горищі…
— Ну чому ж, от я також працюю у маленькій майстерні на старенькому горищі — направду так, це я не для красного слівця кажу, і себе при цьому бідним ні не вважаю, ані не почуваю. Залежить, мабуть, від того, що вкладати у це поняття і що для самого художника важливіше — заробляти чи малювати. У побуті я невибагливий: мені головне, аби було де малювати, чим і на чому… Багатим точно має бути мистецтво — в думці передусім.
Українська дума
Зрештою, буває, що ціна картини далеко не завжди залежить від таланту її автора. Художник може бути дуже талановитий, але його роботи у його час не сприймаються. Але якщо він справді цікавий, він може бути сприйнятий за покоління чи навіть кілька поколінь. Скажімо, той же Ван Гог, якому штучно створили образ бідного-нещасного художника, не був насправді таким аж бідним. Просто нас шокує те, що нині його роботи коштують мільйони, а він жив у дешевому готелі… Насправді ж Ван Гог був дійсно глибоко нещасною людиною передовсім тому, що його не розуміли сучасники…
Політ Вакули (М.В. Гоголь)
— Пригадую, як світлої пам’яті Дмитро Стецько якось розповідав історію про те, як столичні журналісти, домовившись про інтерв’ю з ним, шукали у Києві вулицю Гоголя, і не вірили, що митець такого рівня може жити не у столиці… Ваші роботи виставляються і мандрують по всьому світі, про вас пише захоплені відгуки популярне британське видання Daily Mail, а ви тим часом живете у звичайному райцентрі…
— Мене часто про це запитують, і тут найчесніша відповідь буде найбанальнішою: це моя Батьківщина, мені тут найбільш комфортно. Я рідко буваю «в миру», а декорації за вікном на мій творчий процес суттєво не впливають. Так, у комерційному плані, мабуть, було б вигідніше бути десь ТАМ, але для мене це ніколи не було самоціллю. До того ж за це довелося б платити відривом від сім’ї або тим, що не зміг би бути повністю вільним. Ні, не хочу! Мені п’ятдесят, а не двадцять, і я і так багато часу потратив на «не ті» речі…
Коляда
— Кілька місяців тому була курйозна ситуація довкола вашої виставки у кафе-галереї Познані. Туристи з Росії після того, як повечеряли і добряче «зарядилися», “обратілі своі взори к іскусству” і виявили там картини українського художника. У зв’язку з чим… відмовилися платити у цьому закладі!
— Так, був такий курйозний випадок. А що тут ще сказати чи додати?.. Насміялися, та й усе. Такі випадки можуть тільки смішити…
Смерекові мрії
— Талант у вашій сім’ї – спадковий? Адже ви перейняли його від мами і передали сину…
— Ну, виходить, що якось так… Є щось генетичне — задатки, склад мислення… Моя мама, Ніна Дмитрівна, працювала вчителькою біології та образотворчого мистецтва у Біщівській школі на Бережанщині. Самотужки освоїла техніку малярства на склі, працювала у стилі народного примітиву. На жаль, з тих часів дуже мало збереглося її робіт. Я довго їх збирав «по крупинці», згодом реставрував, щоб зробити мамі приємне — організувати виставку її робіт. І ось минулого тижня мені нарешті це вдалося…
Сон Калини
Щодо сина, то він до малювання приохотився цілком закономірно: я ж 15 років викладав у Бережанській художній школі, що через дорогу від нашого будинку. Учити сотні чужих дітей і не навчити свою — було б гріхом… Радий, що син проявляє себе творчо: Віталій закінчив Львівську академію мистецтв, навчався і працював у Польщі, тепер поїхав у Німеччину. У нього свій, дуже окремішній стиль у мистецтві, він часто звертається до жанру перфомансу, коли автор сам стає твором…
До речі, донька Мар’яна також навчалася малювання, і їй це добре вдавалося, але здобула освіту юриста. Зрештою, творчий підхід можна застосувати у будь-якій професії.
Родина
— Вас часто називають українським Далі. Таке порівняння лестить чи навпаки?…
— Далі це Далі, а я це я. Для художника найкраще, коли його називають своїм ім’ям. Комусь може здатися, що художнику дуже приємно, коли його порівнюють з майстром такого рівня, але щоб я з того дуу-у-же тішився…
Тішуся, що хоч з Ван Гогом не порівнюють, бо зовсім не маю бажання різати собі вухо) (Сміється, — авт.) Далі, принаймні, прожив довге і щасливе життя, чого я і собі бажаю. Щодо того, наскільки моя творчість «схожа» на його… Так, у Далі є картини із «подвійним дном», але я ж не беру його схеми і шаблони, а шукаю свої. Навряд чи можна кожного, хто пише олійними фарбами, називати послідовником да Вінчі, а кожного, хто малює море — послідовником Айвазовського?..
Олег Шупляк та його «Реїнкарнація»
Так, склалося так, що саме «Двовзори» сприймаються як моя візитівка. Але у цих картинах немає ілюзії просто заради ілюзії. Я для себе встановив кілька правил: усі елементи картини повинні бути пов’язані логічно, щоб кожна деталь трансформувалася у поетичний символ. Зрештою, подвійний зміст «Двовзорів» є не тільки у формі: вони про те, що у всьому, що ми бачимо, слід шукати нові смисли. І світ не такий простий, яким здається на перший погляд. Він багатошаровий, і один і той же предмет у ньому може набувати різних смислів…
Обереги
У мене є цикл «Рідна земля» — картини теж з подвійним змістом, де я застосовую наші первинні коди — такі звичні як бандура, вишиванка, лелека або навіть простий гладущик у незвичних смислових ракурсах. Щоб по-новому, бо заїздилися, замусолилися… Я хочу їх збагатити, хочу, щоб люди побачили ці символи по-новому, у незвичних смислових, осучаснених ракурсах.
Чаша
— Ви якось зазначали, що український колорит ваших робіт пов’язаний із тим, що «мистецтво знебарвлюється, коли зникає національне»…
— У мене є багато повних абстракцій, але там так чи інакше передано колорит нашої землі… Знову ж таки: я ж не художник, який просто зображає. Творити образ — ось завдання мистецтва. Вслухайтеся тільки: образо-творче мистецтво! Сучасне мистецтво, на щастя, позбулось ілюстративної, розповідальної, зображальної та інших прикладних функцій. Залишились прерогативними – творити образ, відкривати нові двері та… дивувати…
Оля Сагаль. Нова Тернопільска газета
Break{Fast} запрошує Олега Ілліча вийнати час та відповісти на наші питання також. Ми будемо до вас звертатися, як і до всіх нашіх талановитих митців, на кого ще звернули увагу медіа.
На головній ілюстрації — Олег Шупляк «Зимовий сон».
Комментарии 0