Після перегляду фільму «Прощай, Крістофер Робін«, режисером якого є Саймон Кьортіс, одразу згадалася цитата із книги Ремарка «На Західному фронті без змін»:
«Якби ми повернулися в 1916 році – біль і сила пережитого викликали б справжню внутрішню бурю. Але не зараз… Зараз ми просто повернемося втомлені і зруйновані, спустошені і чужі, назавжди позбавлені надій. Ми вже не зможемо знайти собі місця в житті, знайти себе самих (…) ми назавжди зайві для соціуму. Так, дехто пристосується, інші ж – просто підкоряться долі».
Alan Alexander Milne (1882 — 1956), author of the famous ‘Winnie the Pooh’ books for children.
Логічно зараз запитати до чого тут Вінні-Пух? Але впевнена, що запитають лише ті, хто не знає історії створення англійської повісті. Алан Мілн – автор «Вінні-Пуха» і був тим самим солдатом, який весь час після війни намагався знайти «своє місце в житті», намагався забути жахливі образи, народжені в жерлі лихоліття Першої світової.
Як на мене, Саймон Кьортіс прагнув показати не історію створення казки, а довгий шлях внутрішніх трансформацій, які довелося пройти Алану спочатку для написання повісті, пізніше – для налагодження «зламаних» взаємин із сином. Мілн завжди писав літературу для дорослих, прагнув змінити щось в світі, довести, що жити без війни можливо. Натомість внутрішня роздвоєність не давала йому такої змоги. Війна назавжди залишила всередині свій болючий відтиск. Образ Мілна – це не лише образ письменника чи батька, це образ кожного солдата, який вижив і намагається самотужки знайти своє втрачене «Я».
«Ти письменник, який не пише», – кидає йому у розпачі дружина, коли вони переїздять у новий дім аби у чоловіка знову з’явилося натхнення творити. Навіть прогулянки з сином стають чимось морально тяжким: рій бджіл нагадує гул знарядів, а яскраве світло змушує знову поринути у солдатьські будні, де вогонь засліплює обличчя. Вся ця сугестія образів і звуків не дає Алану оговтатися, і байдуже, що минуло вдосталь часу, що навколо вирує буденність і звичайне життя.
Кристофер
І саме Крістофер Робін, або ж Біллі, як його називала няня, стає відправною точкою у подорож до іншого світу. Саме в ньому душа письменника не вимушено, а природньо сцілюється. Син Алана не просто надихнув його написати історію про «Вінні—Пуха і всіх–всіх–всіх…« а дав йому надію, що все можна змінити.
ілюстарії Ернста Шепарда
Він разом із сином занурюється у дивовижний всесвіт, де дружба і любов – його першооснови. Довгі прогулянки на свіжому повітрі, перші замальовки хлопчика з іграшками виконані Ернестом Шепардом – Мілн розуміє, що це може стати чимось більшим, ніж просто історією. «Напиши книгу для мене«, – скаже Біллі батьку, коли бачитиме, як тому важко знову знайти в собі сили писати.
кадр з фільму «Прощай, Крістофер Робін»
Перша книга про ведмежа і його друзів створюють не просто фурор у тодішньому світі дитячої літератури, а, перш за все, назавжди змінюють життя Біллі Робіна. «Я ненавиджу Пуха, він переламав мені все життя«, – скаже герой фільму своєму батьку наприкінці стрічки. І лише в цю мить перед нами розгортається вся драма людської долі, в якій війна, спроби ресоціалізації після неї, любов батька і сина і ще багато чого, схованого на глибині людського серця змішуються в одне велике слово «життя».
ілюстарії Ернста Шепарда
Є ще безліч паралельних ліній у сюжеті фільму, це і лінія взаємовідносин між нянею і Біллі, між Аланом і його дружиною. Але наш погляд все рівно повертається до маленького Крістофера, який вимушений давати численні інтерв’ю, посміхатися на камеру і розповідати усі секрети створення історії про «Вінні-Пуха». «Але ж то тільки наш світ, то тільки наші і сторії…«.
кадр з фільму «Прощай, Крістофер Робін»
Кінострічка вкотре доводить істинність думки про те, що жодна слава не варта того аби справжнє дитинство стало розмінною монетою у світі грошей і визнання.
Эрнест Шепард
Крістофер, з початком Другої світової війни залишає домівку. Він хоче бути просто тим, ким він є, отримати солдатський номер і, можливо, разом з ним загинути за Батьківщину. Але доля змушує його повернутися, усвідомивши одну просту істину: «Сім’я – це те, з чим ми ідемо в світ, це те, що нас завжди підтримує, дарує віру у краще».
«Знаєш, тату, коли ми ішли у наступ, солдати співали ту саму пісню, яку співав Пух…«. І ось два життя перетинаються, два внутрішні погляди – батька і сина, війни і миру, життя і смерті… Одного разу те, що колись змусило відвернутися від самих сабе й рідних, допоможе знову стати на ноги і пережити найтяжче.
«Вінні–Пух» – це історія, яка вмістила в собі тисячі простих істин. Герої повісті – це образи дорослих і дітей водночас, які говорять мовою усім зрозумілою, мовою серця…
класичні мальовані герої від Шепарда
І, мабуть, найперша серед цих істин – доки ми любимо один одного, жодна війна не страшна, і згадуючи слова Вінні-Пуха: «Якщо ти будеш жити сто років, то я хочу прожити сто мінус один день – не хочу прожити і дня без тебе«.
Magnificent web site. Plenty of useful information here. I’m sending it to a few friends ans also sharing in delicious. And certainly, thanks for your sweat!