Мавка без вуалі

Вся Україна протягом довгих 8ми років, затамувавши подих, чекала на вихід в прокат «Мавки». Дочекалися. Робота над мультфільмом переживала не одну стадію метамарфоз, як зовнішнього вигляду персонажів, так і сенсів й цінностей, які ретранслює в світ цей шедевр в контексті України та українців, як нації. Чи політизованими стали ці зміни, чи з’явились вшиті наративи у фінальній версії — спробуємо розібратися детальніше. 

«Довго щирими сими словами
До людей промовлятиму я,
Я загину, та довго між вами
Гомонітиме пісня моя!.. «
©Леся Українка

Гомонітиме, Лесю, будь певна. Але чи такий гомін ти хотіла чути від своїх щирих слів? Ох навряд.

©Держкіно

Український соціум здебільшого лишився задоволеним продуктом. Але є багато сумнівів в тому, що видатна українська письменниця, авторка глибокого твору «Мавка. Лісова пісня», побачивши повний метр від Film.UA Group не перегорнулась би у труні від того, на що перетворили її спадок сьогочасні українські продюсери та наближені «до корита» митці. Жодного дня не проходить без зашкварів так званих медіа-шльондр та гучних скандалів стосовно просування  шкідливих для України наративів, то чому мало бути щось інакще цього разу з таким масштабним продуктом, що націлений на міжнародний прокат?

 

За матеріалами видання Forbs

За даними Kinomania, бокс-офіс «Мавки» в Україні за період з травня по жовтень 2023 року становив 155,9 млн грн – еквівалент $4,3 млн. Тобто за кордоном впродовж аналогічного періоду мультфільм зібрав близько $15,7 млн. Невідомо чи ці цифри взяті з неба задля обґрунтування доцільності державних інвестицій (нагадаємо, що частка державної участі у виробництві мультфільму – 49,5 млн грн, на хвилиночку), чи відповідають дійсності, але менше з тим. Відштовхуємось від того, що продукт дійсно став касовим, що демонструє кількість іноземців, які дізналися про українців та їх ментальність після перегляду саме «Мавки».  Починаючи з 22го року, Україна на слуху у кожної людини, яка має доступ до соц мереж та телебачення. І саме це резонувало, викликаючи цікавість до перегляду саме українського продукту, бо всі чули про Україну, але розуміння, що з себе являють сторони конфлікту було далеко не у всіх. Вийди «Мавка» в прокат раніше 2022 року, як планувалося, чи мала б вона таке охоплення? Непоганий продюсерський крок, чи не так?

Саме через вищевикладене ми будемо розглядати продукт Держкіно під назвою «Мавка. Лісова пісня» очима глядача, що не знайомий з контекстом української культури та ментальності, особливо на тлі війни, яка сколихнула весь світ. Бо саме цей продукт сформував перше враження про країну, яка захищається від навали поїхавшого дахом кремезного сусіда. А, як відомо, неможливо вдруге справити перше враження, яке є найміцнішим, і яке вподальшому буде впливати на колективну свідомість ставлення соціуму в питаннях допомоги тим самими українцям, які проситимуть підтримки для опору навали московитів в країнах, якими прокатилася «Мавка» зі своїми сенсами.

Тож нарешті переходимо до сенсів. Ви будете значною мірою здивовані і, скоріш за все, ставлення до державних кіноробів та продуктів їх життєдіяльності дещо змінеться.

Леся Українка в своїй драмі-феєрії звертається до української міфології, зображуючи міфічних лісових істот, що притаманні народному фолькльору.  В авторському стилі вона надає рис та людяності персонажам, наповнюючи їх життям та емоційно забарвлюючи, що змушує читача відчувати спорідненість та співчувати, переживаючи разом з ними зображені в п’єсі події. Значною мірою, міфічні істоти — є головними дійовими особами і базовою дійовою групою, на сторону якої стає читач в процесі поглиблення у всесвіт «Лісової пісні».
У той самий час українці в ці дні мають власну міфологію, про яку вже не одноразово висловлювались багато людей, які розуміють небезпеку міфологізації реальних загроз. І з ними важко не погодитись, бо казкова назва зробила озброєних окупантів, які прийшли на нашу замлю нас знищувати, «орками» (міфічними істотами). Ця назва вже стала відомою не лише в Україні, а і за її межами, не лише розмиваючи образ реального ворога в очах світової спільноти, а й зменшуючи вартість тієї кількості крові українців, що було пролито для чинення супротиву навалі, та знецінюючи велич подвигу захисників України, які віддають свої життя в боротьбі з начебто міфічними істотами.

 

Також не слід забувати, що країна-агресорка дуже часто фігурує в публікаціях та відео як Мордор, що є такою ж міфічною «батьківщиною» тих самих міфічних орків. І, можливо, було б не так небезпечно для українців міфологізувати своїх ворогів, допомагаючи тим самим перейти психологічну перепону, не притаманну українському психотипу, у необхідності знищення подібної собі істоти. Але ж якби ця міфологія не допомагала ворожій пропаганді просувати свої відверті наративи, прикриваючи їх вуаллю української класичної культури.

 

  

 

Більш того, ворог сам не проти приміряти подарований українцями статус, пихато натягуючи на себе новий міфологічний та історично обґрунтований образ орди, тепер вже орди орків.

Тож розглянемо сценарій «Мавки» з того боку, що, в контексті подій, підсвідомо міфологічні лісові істоти — то є ті істоти, з якими веде війну вже другий рік Україна. І так співпало, що саме це ми побачимо надалі у сюжеті мульфільму. Дивний збіг, чи не так? Чи міг не усвідомлювати цього режисер Олег Маломуж, який протягом 8ми років працював, продумував, переоробляв і знов думав над проєктом? Навряд, враховуючи те, що той самий Олег був режисером не менш масштабного повнометражного мультфільму «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» за мотивами одноіменної поеми російського письменника Пушкіна А.С. Тож на брак досвіду скаржитись не доведеться, а також на брак усвідомлення наративів росйської кіноіндустрії. Цікава деталь із векипедії, на яку варто звернути увагу:

 

Доречі, окреме питання до творців «Мавки». Через що цей проєкт вважається і на кожному кроці піариться, як український «прорив», якщо ще в 18му році був створений не менш масштабний проєкт за участю тих самих студій продакшену, режисера, навіть акторів озвучки? До вашої уваги українськи трейлер та трейлер, яким його побачила росія. Фанфакт: митці не змогли у штанях втримати пензля і ще у трейлері Руслана та Людмили засвітили російськомцу глядачу Жабокіта, якиз згодом з’явиться у Мавці. Відео посилання — на той самий момент, да ми його побачимо. 

 

Повертаємось до «наших баранів», а саме — міфічних істот із мультфільму «Мавка. Лісова пісня». Що бачить на екрані іноземний глядач?
Перед очима розгортається боротьба українців, недолугих шароварних селюків з не дуже красивими зовні, але дуже щирими та добрими істотами, які в контексті всієї міфологеми подій в підсвідомості складуться, як ті самі орки, що скрізь на слуху в контексті «українського питання». Одразу попередимо усіх, хто затаврує цей висновок «натягуванням сови на глобус», протягом подальшого ознайомлення з поблікацією — ви на 100% переконаєтесь в хибності таких думок.

Це буде базою нашого подальшого розгляду, для кращого розуміння того, яку роль відіграють ті чи інші персонажі в цьому захопливому творінні пана Маломужа.
Виникає резонне питання: хто ж Мавка сама по собі, якщо вона зовні людина, але знаходиться у світі міфологічних істот? Це буде найдивовижніше відкриття, до якого ми прийдемо наприкінці розповіді. Трохи запасіться терпінням, бо воно того варте.

 

Продовжимо аналіз персонажів зі збіркового образу українців, бо образ міфологічних істот нам вже більш-менш зрозумілий. Ми вже торкалися раніше цієї теми, тому логічно буде продовжити саме про Нас, про тих, начебто, для кого і про кого був сторений цей «шедевр» і на 25% за чий кошт, що має не менше значення.

 

 

Як вже було зазначено, українці предстають перед глядачем у вигляді селюкуватих, керованих істот з дикими забобонами, не здатними приймати рішення, щось аналізувати.

 

 

Люди, для яких не працювати — то є мрія, але все ж таки дуже охочі до отримання дармових грошенят, які привозять інші персонажі з яскраво вираженим іноземним корінням, про яких ми поговоримо трохи далі. Але, коли мова заходить про мандрівку до землі міфічних істот, українці ніяковіють, лякаються та не бажають втрачати життя, яке не купиш за гроші.

 

 

Але трохи маніпуляцій та іноземної пропаганди (зовнішнє управління — читаємо між рядків) і українці знаходять собі «ворога» у вигляді Мавки, яка прийшла з благими намірами на їх землю (читаєм між рядкив  — хоче миру).

 

 

Усвідомлення ворога на власній території під інформаційним впливом чужинців (хоча насправді міфічна істота є наймирнішою серед усіх присутніх в кадрі, знов читаємо між рядків) перетворює українців на агресивне та кровожерливе стадо.

Чи такими ми хотіли бачити себе очима іноземного глядача? Чи такий інформаційний месседж несе Україна світовій спільноті протягом останніх двох років?
Все ще вважаєте, що це лише мультик за мотивами твору Лесі Українки? Тоді ми йдемо далі.

І переходимо до вищої за пересічного українця ланки недолугих персонажів мултфільму, яких ментально пов’язує з Україною весь світ. Два брати-вишибайли. Не варто пояснювати, хто саме є ці два брати. Ми вже бачили їх в безлічі мультиплікацій, таких як «Казкова Русь» (ориг. Сказочная Русь), авторами якого є та сама студія 3д анімації Animagrad, що працювала і над створенням «Мавки» та вище згаданим «Русланом та Людмилою». За єдиним винятком,що «Казкова Русь» створювалась в партнерстві з Кварталом95, ну а куди без нього в цій пантомімі?
Враховуючи те, що Леся Українка була щасливою жінкою і не застала братів Кличків в політиці неньки, не важко зробити висновок, що ці персонажі були додані авторською групою для декорації, як то кажуть «від себе». Але ж для нас це зайвий раз свідчить про політизованість самого проєкту «Мавка. Лісова пісня». Бо уж занадто впізнавані ці двоє і аж занадто ассоційовані з теперішньою українською політикою у всьому світі, що є важливим уточненням. Бо важко знайти більш впізнаваних українців, ніж брати Клички. Риси характеру, що їх можуть зобразити всім без презентації відомі. Таке кліше незмінне для всіх проявів братів в анімаціях подібного штибу. Приведемо лише маленький приклад нижче.
Ну а діалог «політичних еліт» — з українцями читається вже навіть без зайвої вуалі.
«Шуруй в той ліс сам один» — на зустріч з добрими і щирими міфічними істотами (між рядків читаємо орками). 

 

 

Ну, і, відповідно, будучи уособленням політичних еліт України, хоча і недолугих, але всеж таки вищої ланки, брати знаходяться у повному підпорядкуванні прибулих панянки та її васала. Вони наступні за чергою на розгляд (не втомлюємоь між рядків читати — заїзжений наратив про «зовнішнє управляння»).

Килина — це персонаж Лесі Українки, її постать була зображена авторкою в творі. Але взагалі не таким чином, як нам її подають автори сучасної інтерпретації. Як завжди, все зводиться до «осучаснення» та «художнього бачення». Але це бачення уж занадто підкреслює наративи шароварщини та усієї меншовартості всього українського, що ми кожного дня можемо спостерігати в продукції Карталу95 та йому подібних Дизель шоу. Але маємо відмітити, вбрання Килини — єдине питомо українське, гарне та ошатне, в порівнянні з вбранням «малодушної шушвалі». Та вона відгукується про нього, як про «плебейські лахи провінціалів», яких треба здихатися, бо нестерпно носити.

 

 

В оригіналі Лесі Килина була щирою українкою, але, як-то кажуть, антогоністом, в неї не було тональності «кенселінгу» українського, бо вона була частиною цієї культури і нативного українського середовища, але зі своїми поглядами на життя і цінностями. Такі люди є у всіх культурах та націях. Килина ж пана Маломужа більше схожа на перевертня, який маскується під українку з метою виконання усієї брудної роботи руками «зграї неотесаних забобонних тубінців» (мовою Килини пана Маломужа).

 

 

Чи варто зазначати, чий образ найбільш підходить під такий опис із сторін, які можуть бути розглянуті в контексті сучасної політичної карти світу? На думку приходить лише один варінт — колективний капіталістичний Захід, в концепції російської пропаганди звісно, бо розглядаємо наративи стрічки ми саме в цій площині. Якщо у вас будуть інші варінти, то будемо вдячні за дискусію.

Задля переконання поважних читачів в правильності ходу вищевикладених думок — невеличкий спойлер, до якого ми впритул підійдемо лише наприкінці. Мало хто зварнув увагу на незначну дрібничку в, як її позиціонують, дитячій анімації з сенсами української міфології.
Напевне ви теж бачите на кадрі нижче дещо невластиве анонсованому казковому світу? Це не карета, не кіннота якась — це саме те, що ви подумали і побачили. Перетягнутий тентом кузов важкого траспортного засобу, який ми останні 2 роки крізь бачимо. Та ще й не просто кузов, на додачу — дивовижно знайомий символ, який важко переплутати з будь-чим. Дитячий мультик? Та невже. Саме на такому транспорті до українців завтітала Килина (читаємо між рядків…).

 

 

Переходимо до лакея Килини, француза Фрола. Даний персонаж є суцільною вигадкою авторів «теперішньої Мавки» і жодного відношення до оригінального твору Лесі Українки не має. Але ж, звісно, не важко здогадатися, вже з позиції усвідомлення політизованості сценарію, з якою метою в, начебто, екранізації класичного українського твору з’являється француз з таким самим ставленням до місцевих плебеїв, як і у Килини пана Маломужа (між рядків читаємо колективний Захід).

 

 

Пан Фрол є уособленням ЄС в нашому випадку, що знаходиться під впливом, в стані залежного лакея. З такої точки зору, введення режисером цього неіснуючого в оригінальному творі Лесі персонажу, стає цілком виправданим, відповідно до мети комунікації, закладеної Замовниками. Саме Замовниками, бо бенефіціарами стрічки на 75% є не Україна. І ми це спостерігаємо протягом усього аналізу «Мавка. Лісова пісня».

Потроху підходимо до головних дійових осіб, які у глядача викликають найбільшу симпатію, і які креативниками проєкту зображені у найпривабливішому вигляді. 

Пан Лукаш предстає перед нами у начебто вишиванці, як напевно і вважають більшість українців, кому не поталанило передивитися стрічку. Але якщо придивитися ретельніше, то виникають деякі запитання, відповіді на які мусять дати відповідні фахівці. Але для неозброєнного ока пересічного спостерігача — узір на вишиванці Лукаша та фасон дещо відрізняється від українського національного. Проте з білоруським орнаментом є дещо спільне. Та і ім’я якось резонує. Але то звісно збіг, лише збіг. Вцілому питання спірне і потребує додаткового аналізу.

 

Вцілому Лукаш дуже чуттєвий, витончений та добрий парубок, що відчуває себе дещо не в своїй тарілці серед селюків і думає про майбутнє у столиці. Мистецтво є сенсом його життя. Душа парубка тяжіє до «великої культури» та світу міфологічних істот, в який він так хоче повернутися. В контексті нашого оповідання пам’ятаємо, який світ мається на увазі. Іншими словами, Лукаш є уособленням психотипу «советского школьника«, який перебуваючи серед українців — марить про «повернення». Не варто зайвий раз нагадувати, яка частина українського суспільства може асоціюватися з Лукашем. Він не знаходить розуміння в оточенні своєї спільноти-українців, але продовжує переконувати оточуючих, просуваючи свої наративи.

 

 

Маленьким бонусом до повноти образу може стати самовар в інтер’єрі хатини Лукаша (у відео вище праворуч). Безумовно наявність цієї деталі не можна вважати прямим проявом прихильності володаря хатини до російської культури, бо самовар зустрічається також і в Україні. Та все ж українець, що працює над деталями 3D інтер’єру української хатини, навряд би витратив час на залучення саме цього елементу до суцільної композиції, враховуючи особливості того періоду, коли цей проєкт створювався.
Хотілося б ще відзначити спостереження авторки каналу Ragulivna Тетяни Микитенко. 

 

Знайдіть, як то кажуть, 10 відмінностей між Лукашем (ліворуч) та Русланом (праворуч) з мульмфільму «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила». Більш ніж сім років знадобилося студії Animagrad, щоб замінити зачіску персонажу. Це дивовижне здобуття, яке потребує окремої відзнаки.

 

 

І нарешті Мавка. Вона є базовим елементом всього оповідання, тому, створенний командою проєкту образ, ми розглянемо в контексті кульмінації всієї історії. Ій відведена роль турботи, порятунку, залякування та фінального об’єднання двох світів. Вона завжди на боці всього гарного і проти всього паганого. А як інакше, вона є представником «міфологічного світу» (між рядками читаємо…). Але здебільшого за сценарієм від неї важко помітити будь-яких дій, окрім притаманних характеристикам її образу, навіть хочеться назвати цього персонажа ширмою, або фоном, на тлі якого все відбувається. Та все ж таки автори не забувають і в Мавці глядачу підкинути шароварні мотиви.

 

 

Коли Мавка прикидається людиною, звісно вона перетворюється теж на «вкраїночку аля совковий настінний календар» у віночку з соняхів, сорочці із вишитими квітами. Але ж цей образ, та ще й з так «по-українські» поставленими руками в позу цукорниці, такий знайомий з років зросійщення. Саме українців у вигляді хуторських хохлів нав’язувала велика імперія. І це так закарбувалося в свідомості людей по всьому світові, що най буде, це ж так впізнавано. А найголовніше — продюсерам того і треба. Нашо ото відтворювати справжній образ етнічних українців, ніхто не зрозуміє, а так! І атласні стрічки на поясі, і квіти на рукавах, і недолугий вінок дають чудову впізнавану картинку!
А подивіться на Машу поруч (не Марічку, а саме Машу, та, що з ведмедем), яка на ній яскрава, питомо українська косинка! Ммм.. Ніколи такого не було і ось знов. Картинка з якогось букваря 90х років, яка так вперто не хоче викорінюватися із свідомості все того ж»советского школьника», який, судячи з усього, міцьно закріпився в головах у авторів, культивуючи синдром примітвності мислення та бажання повернутися в «найкраще місце на землі», де морожко по 50 копійок. Бо як інакше назвати вперте небажання усвідомлювати або навіть супротив усвідомленню фейковості створеного радянщиною образу українців?

Для кращого розуміння про що йдеться — декілька автентичних світлин.

 

 

У магічної дівчини на обличчі час від часу в моменти найбільшого екстазу токсичним кольором проступає руна «Одал». Саме така, як на листочку з дерева життя, яке так потрібно Лукашу і який його прагне настільки, що на все готовий піти, щоб отримати бажане. Дослідження сенсового наповнення появи цього символу в контексті «Мавки. Лісова пісня» залишимо допитливому читачеві. Ми же продовжимо поступово стягувати вуаль з головної послідовності подій і сенсів. 

 

 

Ніякого дерева життя, а-ля «Аватар» і близько не фігурувало в оригінальному творі видатної українки Лесі. Але ж як не сплагіатити вже створенний та законсервований досвід пана режисера Джеймса Кемерона, адже творці Мавки мали всього вісім років на створення концепції (сарказм).

Також за фатальним співпадінням Мавка отримає парадоксальний для оригінального світу «Лісової пісні» Лесі дар від найтаємничішого персонажу «Того, що у скелі сидить». Це, в свою чергу, призводить до взагалі відірваного від автентичного образу Мавки результату наприкінці сценарію авторства Маломужа і Ко. Проте поспішати не будемо, на черзі Килина і сюжет вищезгаданої пасхалки, який вона привезла в тентованому кузові з недвузначним символом, не менш відірваний від всього, що несе в собі оригінальна «Лісова пісня». 

 

 

Пані Килина (читаємо між рядків…) привозить з собою дещо, від чого мають прозріти навіть найприскіпливіші скептики.

Нагадуємо про залишену вище пасхалку. Тепер вже з наочною аналогією відомої символіки. Чи залишаться після цього сумніви у сенсах, що закладені авторами? Якщо вони ще залишаються, то дивимось далі.

 

 

Килина озброює «очманілих», паралельно нав’язуючи свої войовничі наративи, які всмоктують українці з тупими очима та розкритими ротами. Як результат — стадо йде туди, куди його веде «зовнішнє управління». Цю комбінацію слів варто повторювати із разу в раз, так як це роблять усі помийки російської пропаганди, і дуже щиро та з вуаллю поваги до українського культурного спадку роблять творці «Мавки» сучасної.

Не варто забувати і про ще один наративчик, відомий всім до болю в суглобах. Про те, що світ міфічних істот захищається, бо українці могли … «вдарити першими». І просування цього сенсу навіть без вуалі проголошує Килина. 

 

 

Неперевершаний мем з Лукашем, не тим Лукашем, про якого ви зараз подумали. Хоча, чому ні?

 

 

Відпрацювавши базові кліше, українці очима пана режисера Маломужа, переходять у наступ. І от саме такими запам’ятає нас з вами, панове, незаангажований іноземець. Як вам? Подобається? 

 

 

Летять горящі тризуби. Оскаженіли істоти, озброєні бензопилами та вогнеметами, якими їх щедро озброїла Килина (читаємо між рядків…), знищують все, що бачить око лише тому, що страх, з точки зору режисера та співавторів, паралізував їх сіру рідину, якої і так було небагато за словами Килини, турботливо створеної паном Маломужем (читаємо між рядків — думки автора вкладені до рота скаліченого їм персонажу).

 

 

 

Як тут не увірувати в мантру про «8 років дамбілі бімбас» тим, хто мало знайомий з філософією російсько-української війни, історією та національною специфікою обох народів? Саме така авдиторія іноземних глядачів і дивиться на екрани, в яких ураїнці сприймаються не інакше як ті самі жахливі люди в контексті «Аватара» Кемерона. І саме з цією метою незвідки в українскій «Мавці» з’являється чужорідне якесь дерево життя. З цією філософією вже дуже гарно ознайомлений іноземний глядач і чітко вирізняє, хто є антогоністом в подібних супротивах. Ми з вами, шановне панство! Дякувати викривленому світосприйняттю тих, чиї руки спаскудили видатний спадок Лесі таким проявом української ментальності, яким ми бачимо його в екранізації. Авторка обрала собі псевдонім Українка, тож тим самим запроданці спаплюжили і її саму. 

Але і цього продюсерам, мабуть, було замало. З метою заспокоїти агресивних українців, Мавка звертається до Того, Хто у скелі сидить. В сенсах, які нам нав’язливо пропонують творці мульфільму та в контексті відтворених ними подій, на розум приходить лише одна асоціація стосовно цього персонажу. Може здатися божевіллям, але резонує з Тим, хто сидить у бункері, чи не так?

 

 

«Повелитель гніву» — каже Мавка. Можливо саме так хотів би себе називати блаженний дідусь, скалічений деменцією. Але у світі мультиплікації собі це може дозволити будь-який непотріб. Тож за сюжетом він дає мавці вогник люті.

 

 

А як інакше ще можна впоратись з цією «малодушною шушвалю» (©Килина Маломужа)?

Це призводить до трансформації Мавки в те, про що і подумати не могла Леся Українка. Не могла вона тим паче і написати подібного в своїй глибокій міфологічній драмі про почуття, нещасливе кохання та поламані мрії. А от лайнатори (без перебільшень) змогли. 

Пропонуємо читачеві зробити павзу, не прокручувати стрічку далі, а неупередженим оком подивитися на ілюстрації нижче. І, перед тим, як почати читати далі — дайте відповідь на просте запитання: «Картину чого ви бачите перед собою?»

 

 

За цей чудовий відеоряд принагідно як слід подякуйте отому усміхненому талановитому хлопцю з бородкою, який нагадує собою одного з персонажів мульфільму (зверху праворуч). Ім’я він має справжнє українське — Крістіан, а прізвище — Коскінін. Він є Арт Директором того, що нам на екрани видали «творці».

Тож підходимо до кульмінації. Відповідь на первинне запитання, хто ж насправді є Мавка в цьому безталанному сюжеті? А відповідь надасть нам персонаж на ім’я Хук.

 

 

Це і є Мавка. Напевно, підказки не потрібні, що саме мається на увазі під Мавкою у світі Маломужа та Коскініна? Картинка кричуща, витримана навіть тональність кольорів концепт-артів та екранної версії. 

 

 

Цікавим виглядає епізод в контексті нового розуміння побаченного, коли Лукаш закликає Мавку не йти і запрошує до людей. «Трохи чорного гумору не завадить» — поміркував Олег, крапая режисуру.

 

 

Також стають зрозумілішими причини затримки виходу в прокат Мавки. По-перше, маркетинг. За рік війни Україна стала темою номер 1 на всіх шпальтах, що безумовно підвищило цікавість до українського продукту. Це вже не кажучи про кошти з мерчу та тому подібного, які збирали з українців протягом довгого очікування гучного «українського продукту». (Бо після виходу в прокат — надходжень могло б і не бути). По-друге, потрібен був час не менше, як з 2019го року, щоб перекроїти того войовничого ментально-ідеологічного франкенштейна, якого ми бачимо на екранах з тендітного образу дівчини, якою була мавка на початку. «Чому саме з 19го?» — запитаєте ви? Просто Інтуіція, бо саме в цьому році продюсери і їх ненажери добралися до корита.

 

 

Таким був попередній образ Мавки. Дещо не вибуховий, згодні?
Руни на щоках Мавки теж змінились, що напевно має під собою додаткове підґрунтя і додаткові приводи для подальших досліджень.

 

 

Не додала українськості «Мавці» навіть присутність колоритного етнічного гурту Даха Браха у власних образах і озвучка іменитого українського волонтера Сергія Притули. Наявність серед учасників прізвища Олени Кравець додає пікантності темам, що підняті із зрозумілих причин. Лише порадити можна не маратися участю в подібних проєктах тим, хто несвідомо брав участь, бо так недалеко докататитися до участі в Кварталі95. Усіх грошей в світі не заробиш, а от відмитися від шлейфу дуже важко.

Назакриті питання щодо цього розбору і багато інших ми маємо задати купці творців в особі Олега Маломужа, Держкіно та інших за списком креативного складу. Та якщо викладене в статті за міркуваннями читача буде виглядати резонним та обґрунтованим, то «CANCELING» продукції таких компаній, як Animagrad animation studio та Film.ua Group — «musthave»/ тобто обов’язково.

На завершення треба зазначити, що всі глядачі, хто після перегляду «Мавка. Лісова пісня» відчули дивний післясмак і здалося, що зі стрічкою щось не те — вам не здалося. Поява в світ під дружнє улюлюкання натовпу такого продукту свідчить про те, що український культурний продукт вже повною мірою перешагнув ту межу, коли політота та пропоганда були відокремлені хоча б візуально, не так яскраво виражений зв’язок. Всі, хто після побаченного та почутого в цій публікації все ще залишаться задоволеними новітнім українським здобуттям мультиплікації або відмахнеться, не бажаючи усвідомлювати глибину наративів «дитячого мультика», можуть приймати наші щиросердні співчуття: ви плекаєте в своїй Ненці країну під назвою «рф 2.0» і впевненими кроками рухаєтесь у напрямку портрета великого вождя на кожній обкладинці дитячого зошиту. Сумнівів немає в тому, що «Мавка» —  то є не лише продукт на експорт антиукраїнських наративів, а ще і тест свідомості українського соціуму: чи він такий самий всеїдний, як і стадо московитів. І чи вчить хоч чомусь досвід минулих століть цю націю.

«Зневажені та принижені земляки,
ми недооцінили потенціал клятої погані
і наслідки болісні і трагічні…»
©Килина Маломужа