Геополітична поразка для Трампа: Гренландія віддає стратегічні мінерали Європі, а не США.
У значному геополітичному ударі для колишнього президента США Дональда Трампа, Гренландія надала дансько-французькому консорціуму 30-річну ліцензію на розробку родовища стратегічної породи, що має потенціал стати екологічною альтернативою у виробництві алюмінію.
Ще на початку року видатний гео-політичний діяч Трамп молодший мандрував Гренландією з посмішкою необдарованого інтелектом підлітка в колі своїх не менш талановитих друзів. Фантазери знімали «відоси», раділи, волого мріяли про перспективи і навіть виклали це відео на Youtube з багато-змістовним підписом: «МИ ЗРОБИЛИ ЩОСЬ ВЕЛИКЕ! Я поїхав до Гренландії і дізнався, чому ми маємо зробити її 51м штатом».
Гренландці не дуже високо оцінили прагнень збудженого сина президента США зробити їх щасливими. Так, вже в травні цього року окупаційні плани бородатого хлопця та його татуся отримали відповідь від уряду Гренландії у доволі зрозумілій формі. Хоча є передчуття, що для політиків рівня Трампів буде потрібен деякий час, щоб проаналізувати та усвідомити.
Сформульована відповідь звучить приблизно так: «Американські бізнес-делегації відвідували острів, однак переговори не вилилися у конкретні інвестиційні проєкти. Попри геополітичний інтерес США до арктичних ресурсів, ініціативу перехопили європейські гравці.»
Гренландія уклала угоду з ЄС щодо видобутку копалин, майже таку саму як Україна уклала саме з Донні. Що ж ще могло притягувати американського президента та його посіпак до острова. Напевно ближчим часом це тяжіння трохти зменшиться і у властивій манері Дональд Трам — переключить увагу на щось нове (скоріше за все українське або Панамський канал), забуваючи під час інтерв’ю, що він взагалі колись говорив про Гренландію.
Гренландія дуже декларативно зазначила той факт, що теперішня адміністрація Білого Дому втратила довіру та репутацію у світі, і визначила вектор свого розвитку, обравши вартих довіри партнерів.
Гренландія офіційно надала право на видобуток анортозиту — унікальної породи, що є важливою сировиною для алюмінієвої промисловості, а також використовується у виробництві скловолокна та інших галузях.
Ліцензію отримала компанія Greenland Anorthosite Mining (GAM) — консорціум, до складу якого входять французька інвестгрупа Jean Boulle Group, а також інвестиційні фонди з Данії та Гренландії. Угода передбачає дозвіл на 30 років.
Видобуток анортозиту, що складається переважно з оксидів алюмінію, мікрокремнезему та кальцію, відбуватиметься на заході острова, а готовий матеріал експортуватиметься для потреб європейської промисловості, зокрема для виробництва скловолокна.
На тлі зростаючого попиту на екологічно чисті матеріали, міністерка ресурсів Гренландії Наая Натаніельсен заявила, що анортозит може стати «зеленішою» альтернативою бокситу у виробництві алюмінію, зокрема для авіації, автопрому та оборонної галузі.
Як пояснює доцент Університету Ольборга (Данія) Єспер Віллаїнг Зойтен, Трамп був більше зацікавлений у стратегічному контролі над ресурсами в довгостроковій перспективі, а не в безпосередньому розвитку видобутку. Але законодавство Гренландії ускладнює реалізацію таких довготривалих інвестиційних сценаріїв.
Водночас експерти зазначають, що проєкт GAM ще перебуває на початковій стадії. Для початку будівництва та запуску промислового виробництва компанії необхідно залучити додаткові інвестиції.
Видобуток анортозиту в Гренландії — це не просто промисловий проєкт. Це частина ширшої боротьби за стратегічні ресурси Арктики. Рішення передати доступ до них європейському консорціуму, а не американським структурам, свідчить про зміщення геополітичних пріоритетів Гренландії у бік ЄС.
Це також потенційно підсилює європейську автономію у ланцюгах постачання критичних мінералів, зменшуючи залежність від Китаю та одночасно обмежує економічну присутність США (читаємо між рядків РФ — тому що Америка в ці дня перетворилася на сателіта через вже не прихований вплив росі) в арктичному регіоні.
З огляду на глобальний перехід до зеленої енергетики та екологічного виробництва, нова гренландська ініціатива може мати тривалий ефект для майбутнього ринку алюмінію — і для балансу сил у Арктиці.
Чи мала можливість Україна вчинити так само? Чи принаймні укладати угоду не лише з Дональдом, а долучити до угоди третю сторону у вигляді ЄС? Залишимо це питання для роздумів спільноти.
Комментарии 0