Я не люблю дифірамбів. Вони не зможуть передати внутрішньої чутливості, яка змусила мене писати ці рядки. Люблю просто говорити про справжнє, про миті, коли стаєш єдиним з тими, хто поруч.
Вечір перегляду музичного спектаклю «Amy Winehouse – Body and Soul» став для мене тією самою миттю. Так, дві години стали миттю, без перебільшень. Творчість поета Павла Коробчука і музичного гурту «The Velvet Sun« наче магічної суті клейстер – зібрали мене докупи. Дивно.
Павло Коробчук
Може то день такий видався, може транзити планет чи магнітні бурі, а може все в симбіозі дало такий ефект. Здавалося, що в цей вечір Емі була серед нас… «турбулетна і беззахисна».
Двері в зал зачиняються. Тиша палає. Палає тиша.
Лагідне і тепле мерехтіння свічок. Світло лампи, яке виринає з пітьми сцени разом з голосом Павла. Безсмертна Емі серед нас. Починається її історія, але не та, що почута нами раніше з різних, перемішаних часом і суб’єктивізмом джерел, а та, яка прожита всіма нутрощами і серцем, прожита в поезії Коробчука і музиці « The Velvet Sun «.
І ось двері розчиняються. Але інші, міфічні. У Всесвіт загадкової і вразливої дівчинки, жінки, богині соулу Еммі Уйнхаус. Слова, слова… Римована щирість, от як би я назвала поезію Павла про Емі. Немає сенсу зараз говорити про стиль, манеру подачі, бо всі ці речі були, як на мене, ідеальними. Натомість, є сенс говорити про вміння, безцінне вміння відчувати чужу біль і радість. Це дійсно важко — зуміти донести до глядача в словах почуття, в яких, часом, собі важко зізнатися. Але це трапилось. Серед темряви німої сцени Павло розпалив навіть не багаття, а цілий феєрверк емоцій. Настільки контрастних і бурхливих, як і саме життя Еммі.
Варвара Чайковська
Але водночас на сцені була постійно присутня якась цнотлива невинність, яка приходить з першим снігом, з першим коханням. «Це схоже на закоханість: ти не можеш ні їсти, ні пити. Для тебе немає ні світла, ні темряви. Ти просто…постійно…нервуєш«, — тихо промовляє Павло. Які слова ще можуть краще передати внутрішню суть відомої співачки? Мабуть, ніякі.
Потім були лише мурахи, оті самі, які ніколи не обманюють. А за ними…джаз! Крутецький, я б навіть сказала, смачний, джаз у виконанні сонячної Варвари Чайковської. Варя не просто співає пісні Емі, вона вміло й елегантно бавиться своїм голосом, грає мімікою, жестами, рухами. Так природньо і невимушено. Соло клавіш, барабанних, звуки гітари — всі в гурті відчувають один одного. Композиція за композицією зал з головою поринає у музику Емі, вкотре впевнюючись в думці, що Уайнхаус була до самих клітин і атомів музичним створінням. Викохана в музиці…викохана в джазі.
«Головне любити, а не дійти до фінішу… знайти не молитву, а намолену голову«. Павло Коробчук продовжує малювати своєю поезією світ творчості Еммі, її дружніх і теплих взаємин з Тоні Бенетом.
Эмі та її продюсер Тоні Беннет
Залишається лише кохання, в якому вона була дійсно беззахисна, до якого так палко прагнула все своє життя. І автор торкається цього питання, обережно й майстерно підбираючи слова. «Ми подорожники на ранах один одного«, — злітає з уст письменника. Еммі була схожа в останній період свого життя на одну велику внутрішню рану. Натомість, в музиці залишалася пластирем на ранах кожного, хто хотів її слухати, а головне — чути.
Павло Коробчук та гурт The Velvet Sun
Фінальні акорди. Варя з гуртом і Павло вдячно вклоняються залу. Я бачу, як серед безлічі облич глядачів є одне, створене часом і пам’яттю — обличчя Еммі. Її щира і, як завжди, сором’язлива посмішка. І ось він, приємний дотик до душі, який несе любов…любов творчості і самого життя Уайнхаус!
Комментарии 0