Що вскриває метушня щодо САП та НАБУ

Поки українське суспільство обговорює гучні справи проти Чернишова та Міндіча, в інформаційній тіні залишається більш масштабна історія: історія, яка може пролити світло на справжні мотиви активного наступу влади на незалежність антикорупційної інфраструктури України. 

Знаєте, чим пахне законопроєкт, що спробували протягнути через Верховну Раду на шаленій швидкості, і таки протягли під радісне улюлюкання політичної мумії Юлії В.Т. (що саме по собі вже крінж — не зрозуміло, як політ-технологи взагалі допустили це пугало до виступу біля трибуни)? Відчуваєте цей штин простроченої олії на корупційній сковорідці? Відчувається ще й примішок дешевих парфумів недоторканності, якими намагались прикрасити апетит до міжнародної авантюри, чи не так? Навіть не розплющуючи очей відчуваєш, що кухня належить незграбній великій позбавленій будь-якого смаку потворі без будь-яких ціннісних принципів.

Відволікання уваги: дрібні гравці замість системної загрози

Справа проти двох осіб, пов’язаних із самим президентом України та його бізнес-структурами, активно висвітлюється медіа як приклад боротьби з корупцією. Але є підстави вважати, що ці справи використовуються радше як тактичне прикриття для зміщення фокусу громадської уваги з реальної цілі, і саме для її виконання мало велике значення послаблення або контроль над НАБУ і САП.

Чому саме зараз почалась атака на незалежність цих органів і в такому варварському темпі? Відповідь може бути пов’язана з подіями, що офіційно не обговорюються, та не проявляються крізь інформаційний шум.

Угода у Ватикані: початок великої гри

Ключовою точкою є зустріч президента України Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у Ватикані. Саме там, за неофіційною інформацією, обговорювалася угода про видобуток корисних копалин на території України за участі американських приватних компаній, які допускати чи не допускати до видобутку мав би можливість сам Трамп. Дуже зручно і звабливо, як для великого угодо-укладача. 

Мотив президента Зеленського при такій пропозиції може полягати не лише в економічному партнерстві країни, на чолі якої його тимчасово поставили українці. Ймовірніше, мова йшла про особисті гарантії політичної або юридичної безпеки, які могли б забезпечити певний «дах» від впливових людей у разі зміни політичного ландшафту в Україні чи зовнішньому світі. А можливо цей дах міг допомогти і зацементувати цю ситуацію в країні президента Зеленського для нього самого за допомогою того самого впливового даху. Не дарма навколо стільки розмов про вибори, та активацій політичних конкурентів у медійному просторі. Важливі люди, за умови підписання важливих прибуткових угод в рамках спільної вже підписаної угоди між країнами, були б зацікавленні в незмінності гаранта цих самих угод, звісно якщо юридично саме гарант був би партнером, а не держава, тимчасовим менеджером якої наразі він працює. Якого може замінити будь-хто інший на перших же президентських виборах (і пан Зеленський знає, що так воно і буде, бо кредит довіри навіть свого електорату він вже давно з тріском профукав завдяки своїм ефективним менеджерам).  Але ж для цього мають бути підписані дуже «правильні» (в лапках) договори, на яких, так співпало, і знаються наші наближенні друзі-зірки справ НАБУ. А також має працювати система, яка буде функціонувати безспечно та стабільно без втручання непередбачуваних факторів.

Це ще не враховуючи, що участь у подібних «ватиканських міжсобойчиках» без погодження з українським парламентом і з порушенням конституційної процедури ухвалення міжнародних угод — вже само по собі сигнал тривоги та узурпації влади.

Але ще тривожніше те, що до переговорів та підписання була долучена Юлія Свириденко — людина, яку президент згодом неконституційно запропонував на посаду прем’єр-міністра, що є прямим порушенням принципу поділу влади. І знову співпадіння, не повірите — це відбувається за тиждень до неймовірно рішучого і стрімкого підписання такого над-потрібного Закону №12414, який ставить під контроль влади НАБУ та САП (14 липня призначення Свириденко — 22 липня підписання провального закону). Тому що без дії цього закону для пана Зеленського немає ніякого сенсу від підписання угод з Трампом. І пані Юлія (знов Юлія — як пороблено) вже тут, під рукою, керує урядом. Яка повага для жіночки, впасти не встати. Розумна мабуть вельми. Спойлер  — ні, інакше б не влізла по гланди в такий суіцидальний маргарин.

Роль антикорупційних органів: чому саме НАБУ і САП стали на заваді

НАБУ та САП як незалежні інституції мали і мають повноваження не лише перевіряти процес підготовки стратегічних угод, а й ініціювати досудові розслідування, звертатися до суду щодо арештів активів, а також спричиняти резонансні медійні наслідки, які можуть паралізувати реалізацію угоди.

Потенційні напрями впливу НАБУ та САП:

1. Розслідування корупційної складової угоди — у разі лобіювання, непрозорого конкурсу інвестора або штучного заниження вартості ресурсів.
2. Арешт активів або ліцензій, які пов’язані з сумнівними компаніями або особами з чорного списку.
3. Інформаційний тиск — витік навіть частини розслідування міг спричинити репутаційний скандал як в Україні, так і у США.

Нагадаємо прецедент — справа «Burisma», яка стала об’єктом міжнародного політичного конфлікту через участь західних політиків в енергетичному секторі України. Аналогічний сценарій цілком можливий і в ситуації з потенційною угодою між українською владою та оточенням Трампа. Тим паче на горизонті маячать смаколики від ЄС та відверто негативне ставлення до правої руки Зеленського — того, що найефективніший завгосп, без якого пан гарант спати не лягає — а значить нічого розумного там очікувати не доводиться.

Атака на антикорупційну систему

Фактично одразу після підписання угоди, або як то кажуть, погодження намірів на співробітництво з обох боків (без фактичних гарантій чи обіцянок), Офіс Президента ініціює процес внесення змін до законодавства, що має на меті обмеження повноважень НАБУ та САП, а також зміну порядку їх призначення та підпорядкування. Партнерство мало б складатися з додаткових угод, вже з відповідними обраними юридичними іменами, вигодонабувачами з обох боків. Чи є перепоною для подальших процесів, як до них звикли наші борці з кумівством, усі вищезазначені антикорупційні інституції? Ну звісно ж — ймовірно в своїх розслідуваннях вони вже підібралися саме до тих гаманців, які були гаманцями гаранта в розпланованій співпраці. А якщо уявити що за весь цей час було записано на плівках в квартирі Міндіча, то мабуть все що викладено в цій статті — було б озвучено власно дійовими особами ротом. Саме тому і відбувся цей рух, як слон в посудній лавці, що був таким різким та вкрай необхідним. Бо хочеться ж бути «володаркою морською».

Цей крок, який викликав масові протести, виглядає як політична помста інституціям, які діяли у межах своїх законних повноважень, але вийшли за рамки допустимого — з точки зору політичної доцільності «найобдарованіших». Та спроба загасити пожежу, яка мала можливість на шмаття розірвати усе політичне становище пана Зе. Чи допомогло? Навряд.

Підписання Угод з ЄС, репутаційні ризики та політичні наслідки

Імовірно, саме активність НАБУ і САП, а також внутрішній скандал в Україні, зробили потенційне партнерство неприйнятним для Дональда Трампа, який вирішив переорієнтуватися на більш стабільні формати співпраці — зокрема, з ЄС.

Перед підписанням нової масштабної угоди між Сполученими Штатами та Європейським Союзом, що остаточно зафіксувала новий вектор політичного та економічного партнерства для США, відбулася не менш показова подія: череда критичних матеріалів у впливових західних медіа, таких як Politico, Telegraph та The Washington Post.

Багатьом стане зрозумілим цей ланцюжок подій, який між собою начебто не був пов’язаний, але за результатами показав нашим кімнатним Зеполеонам, що означає справжня віртуозна політична гра дорослих людей. Ці публікації прямо або опосередковано ставили під сумнів надійність української адміністрації як партнера, особливо з огляду на спроби згорнути незалежність антикорупційної інфраструктури. Часто фігурував образ так званого «веселого завгоспа» — неофіційне прізвисько, яке в кулуарах, за даними журналістів, закріпилась за керівником Офісу Президента, що фактично перебрав на себе функції координатора урядових і неурядових потоків впливу. Трамп звісно створює образ маразматика, але працює він з далеко не останніми у світі політики та бізнесу персонами. 

Ці матеріали мали очевидний політичний ефект — не лише охолодження позицій західних союзників, але й репутаційну дестабілізацію для Зеленського, яка стала додатковим фактором у рішенні Трампа (та його оточення) обрати більш безпечну і передбачувану модель співпраці — із європейськими столицями, а не з Банковою.

Висновки: що ми бачимо і до чого це веде

– НАБУ і САП стали реальною загрозою непрозорим політичним домовленостям.
– Їх незалежність — це не формальність, а ключовий бар’єр проти зовнішньо-корупційного контролю над державними ресурсами.
– Законодавчі ініціативи проти них — це не про реформи, а про спробу ліквідації незручної для влади системи стримувань і противаг.
– Зеленський, втративши підтримку західного партнера в особі Трампа, залишився в ситуації стратегічної ізоляції. Намагаючись компенсувати втрачене, він вдається до символічних кроків — на кшталт підписання нового закону «Зеленського» (серйозно?) та ініціативи з продажу дронів США, тоді як українське суспільство продовжує збирати кошти на потреби фронту і їх закупівлю. Напевне в нас вже є надлишки для таких амбіцій, чи війна вже скінчилася і всі виробничі потужності можуть забезпечувати регулярні постачання, і не розбомблені російськими ракетами.
– Спроби пограти в наперстки з суспільством не скінчаться, у щурів вже немає інакшого виходу, як намагатися далі продати Україну Донні. Сподіваємось європейські партнери відволікуть його увагу від альтернативно розвинених квартальних бариг-ларьочників.
– Суспільство зі свого боку має пильно стежити за усіма рухами вундеркіндів, вимагати виконання вимог європейських партнерів, щоб за ними завжди сліди горіли і вчинялися більше і більше таких неврівноважених помилок, як Закон №12414.

Тож ще раз підсумовуючи все вищевикладене — українці — то є непереможна нація. Як для зовнішніх, так і для внутрішніх ворогів. З чим ще раз хочеться і привітати всіх нас. Побажати лишається лише одного — розуму, бо дуже часто з непереможністю нації йде пліч о пліч її наївність і недостатня зрілість. Цим користуються всі популісти, які добираються до корита і намагаються біля нього зафіксуватися, загнавши в стійло народ самої України. Коли вже до олухів дійде, що лише той, хто буде діяти в інтересах нації — зафіксується. І буде мати можливість десь тишком нишком мати додатковий гешефт. Всі решта, як і попередники, будуть злиті до вигрібної ями слід за Яником.