***
Ти прийдеш якогось разу. Сядеш на краю ліжка
І чекатимеш, поки я розплющу очі.
Тебе видасть виглянута з під ковдри моя ніжка,
Яку ти не стримаєшся і залоскочеш.
Я потягнусь, вигнусь, гляну на тебе мило
І заплутаюсь в пасмах свого волосся
Зрадію і посміхнусь тобі щиро
-Так, я люблю тебе,- тобі не здалося.
Ти притулиш холодні з вулиці губи
До мого гарячого, як вранішня кава, чола
-Я сумувала, хоч лиш день пройшов, Любий,
А ніби ціла вічність між нами пройшла.
Я ковтатиму кожен атом твоїх парфумів
І свіжість ранкового міста із скронь
Ти підеш на кухню, не давши часу для роздумів,
Але торкаючись губами моїх долонь.
Звариш міцну каву. Наллєш у дві чашки
Покличеш «Кохана, іди».
І все, що на серці моїм було важко
Розвієш, як заметіль сліди.
Я сяду навпроти в клітчатій сорочці
І буду щаслива з тобою,
Бо ти моя радість, ти моє Сонце,
Інакше ще звешся «любов’ю».
Комментарии 0