Частина 1
Ранок. Вздовж вузенької вулички розляглися маленькі затишні будиночки. Із відкритих квартирок чути сонні зітхання, вранішню метушню. Неймовірний аромат свіжоприготовленої кави заполонює усе довкола. Звуки мікрохвильовки, клацання тостера, десятий сигнал будильника…
Я рухаюсь прямо. Повз мене пролітає натовп людей, а я іду крізь них. Десь за рогом чути гальма першого трамваю, чутно лайку водія.
В повітрі запах згореної яєчні приглушує свіжість мокрого, щойно политого водою, асфальту. Здається, одна тітонька не встигла відскочити від тієї машини і струй води збадьорив та освіжив її з ніг до голови. Її лайку чуло чи не все місто – тільки я того не чую. Я не належу реальності. Я рухаюся крізь простір, ставлячи в житті паузу, а може уже й крапку.
Легкий вітерець торкається моїх плеч і пробирає до самих кісток. І це не тому, що я у футболці та шортах і сонце не встигло ще довкола нагріти повітря – попід шкірою моєю холод, мороз, що вивертає мене з середини навиворіт.
Я заходжу в парк.
Повз пробігають атлети, спортсмени, борці із зайвою вагою та дами з собачками.
Я падаю на першу ж вільну лавочку, скручуюсь клубочком і хочу померти.
Наді мною розкинулося гілля півстолітнього дуба, крізь листя якого пробираються сонячні промінчики та видно іще не насичене блакиттю, проте не менш прекрасне, небо.
Тут звуки міста ледь чутні – довкола заполонив усе спів пташок. Тільки я його не чую, абсолютно не чую.
Проходячи повз лавку любопитна бабуся з маленьким пекінесом нахилилась наді мною і стурбованим голосом запитала:
— Дочко, все в порядку? Холодно ж, іще простудишся.
Я її не бачила й не чула, але якось уже автоматично з моїх вуст пролунало: «Все добре».
Вона ще хвилини зо дві не відходила від мене, але врешті, важко зітхнувши, залишила мене в спокої.
Я не знаю скільки отак я пролежала – годину, дві чи п’ять хвилин, – я втратила відлік часу. Повз проходили люди і навіть життя.
От як воно буває – живеш, живеш і в якийсь момент хочеться це все зупинити.
І скільки таких моментів буває в житті кожного з нас? Скільки разів за життя ми хочемо померти і скільки помираємо?..
Комментарии 0