У приміщенні Марійського товариства «Милосердя», що на вулиці Руській, 10, у Львові, відкрили виставку робіт творчої майстерні «Оберіг» «Генетичний код Бахмута».
На виставці представлено зразки української вишивки: рушники, фрагменти сорочок, вишивані подушки, зразки народного жіночого одягу, який носили колись на Слобожанщині. Також представлено спеціальну колекцію «Християнська символіка у вишивці». Цю експозицію доповнено сучасними світлинами з демонстрації цих зразків народного одягу і кількома старими фотографіями, які засвідчують, що на цих східних теренах також колись носили український народний одяг, що там теж була популярна вишивка.
Збирати, а точніше відтворювати, унікальну колекцію Світлана Кравченко та її однодумці з майстерні «Оберіг» почали теж 2014-го. Випадково побачила в селі Парасковіївка унікальну старовинну сорочку, вишиту за всіма правилами вручну «білий по білому» льняними нитками, вимоченими в льняній олії, якоюсь простою мешканкою Донеччини. Вмовила власницю сорочки продати її. Звичайно, щоб повернути їй належний вигляд, майстриням треба було попрацювати. Тоді з’явилося бажання не тільки збирати такі речі, а й за старовинними фотографіями та описами відтворювати різні елементи українського одягу з усіх областей. Нещодавно зробили два гуцульських костюми, ідеї яких майстрині привезли з чергових зустрічей та показів. Є і дивовижні експонати. Наприклад, з окупованої Макіївки потайки передали три роботи ручної вишивки 30–40-х років минулого століття. Жінка дізналася, що в Бахмуті створюється така колекція, тому віддала сімейні реліквії.
«Я привезла і частину колекції, яку збирали наші дівчата протягом тринадцяти років, – розповідає народна майстриня, керівник творчої майстерні «Оберіг» Світлана Кравченко. – Ми займаємося відтворенням зразків української народної творчості: петриківського розпису, плетіння, вишивки, українського одягу і народної ляльки. Тут представлено колекцію «Християнська символіка у вишивці», яку ми збирали досить довго. Усі кажуть, що це унікальна виставка, бо дуже мало людей займається збиранням отаких зразків. Також ми привезли до Львова українські строї нашого регіону. Це відтворені зразки, автентичними є тільки жіночі сорочки.
Крім того, майстрині назбирали понад тисячу різноманітних експонатів народного побуту та прикрас від давнини до сьогодення. Майже всі виконані умільцями з Донеччини, серед яких є навіть чоловіки та діти. Щороку роботи майстринь із Бахмута обов’язково включають у книгу «Кращий твір року України», яку формує Спілка майстрів. Щодо самих костюмів, то зараз у колекції «Оберегу» їх 29.
Окрім Радомишля покази відбувалися в прифронтових Бахмуті, Часовому Ярі, Лимані та Краматорську, у Рівному на «Музейних гостинах» та в центрі міста. Під час прем’єри в День вишиванки 2016 року імпровізованим подіумом на бахмутській Алеї троянд у національних костюмах, про кожен із яких було підготовлено історичну довідку, пройшлися волонтери різного віку, студенти та викладачі, які разом із Горлівським інститутом іноземних мов виїхали з окупації, військові, що перебували в частинах, які дислокуються біля Бахмута.
Зроблені портрети стали основою для нової ініціативи — фотовиставки «Генетичний код Бахмута», що на цей час об’їздила майже всю Україну, експонувалася навіть у Верховній Раді. Її замовляють музеї та школи, громадські об’єднання та вищі навчальні заклади по всій країні — від Заходу до Сходу.
Гостя з Бахмута, колишнього Артемівська Донецької області, який нині недалеко від лінії розмежування, розповіла, що збирати зразки народного одягу чи вишивки дуже складно, мало що залишилося. «Багато речей було знищено, бо люди боялися зберігати щось українське. Це – по-перше. По-друге, були масові переселення, багато людей загинуло від голоду. У нас, у Бахмуті, майже в кожній родині хтось помер від голоду, був репресований чи розкуркулений. Втратилася сама техніка вишивання, бабусі вже не могли навчити дівчат».
, що вдалося зібрати членкиням творчої майстерні «Оберіг», походить з 50-60 років двадцятого століття, це вже сучасніші зразки української вишивки. Деякі орнаменти перегукуються із тими, що в Галичині, бо на Донбасі було багато переселенців звідти. Світлана Кравченко з хвилюванням розповіла, як у її родині зразки вишивки (клаптики вишиваних сорочок) зберігали разом із важливими документами, ховали десь дуже далеко. Так зараз ховають вишивані сорочки на окупованій території. Кілька таких сорочок хтось перевіз, мабуть, ризикуючи життям, через лінію розмежування і передав пані Тетяні вже в Києві. Одну з них вона привезла до Львова. Річ гарно збереглася і дає нам уявлення про те, як вбиралися жінки на Східній Україні. Тільки-от дивитися на цю сорочку без сліз не виходить…
До Львова ця колекція потрапила завдяки знайомству з львівськими жінками-добровольцями Мирославою Савчак та Лідією Ільків, які служили в Першій медичній добровольчій роті імені Пирогова і яка дислокувалась у Бахмуті. «Завдяки цим жінкам-добровольцям ми вперше стикнулися з галицькою культурою. Вони були для нас і носіями мови, і носіями культури.
Я вважаю їх за родичів, бо в такі складні часи ці стосунки зовсім інші, – продовжує свою розповідь Світлана Кравченко. – Завдяки їм ми зрозуміли, що нашим бійцям і місцевому населенню спершу потрібно навести порядок у голові, потрібна культурно-просвітницька робота… Ми зі свого боку теж що могли, те робили: підтримували добровольців і військових, які були на той час голі-босі й голодні…».
На виставці можна побачити весільні вінки і жіночі головні убори, які відтворює одна з майстринь творчої майстерні «Оберіг». Є тут колекція приданого, яка складається з рушників і кількох подушок, бахмутчанки 1923 року народження і ще багато інших цікавих зразків. «Це теж прояв того, що це українська земля, що українські традиції у нас зберігалися», – каже Світлана Кравченко.
Комментарии 0